Ніколи не думала, що мене «попруть» з-за мого столика у кафе

Кожної п’ятниці після роботи я зустрічаюсь зі своїми подругами в кафе – поспілкуватись, поділитись новинами за тиждень, попліткувати. Загалом – весело провести час та відпочити від робочого тижня.

Цього разу я прийшла перша і одразу попрямувала до столика, яке мені запропонував адміністратор – воно було якраз біля вікна. Варто уточнити, що кафе було неподалік моря і вид з вікна був просто неперевершений – тим паче ввечері, коли на дворі сяяли вогні, було видно місяць.

Я собі спокійненько розмістилась і замовила каву, поки очікувала подруг – ті ще затримувались. Нічого не підозрюючи я пішла до туалету – підправити макіяж, як то кажуть. Але при цьому залишила свою сумку на кріслі та й каву саме мали принести.

Так от, спокійно повертаюсь з туалету і прямую до свого столика, але розумію, що там сидять незнайомі люди з дитиною. Спочатку я перелякалась, що хтось вкрав мої речі та потім помітила їх за сусіднім столиком, який був посередині залу, а не коло вікна. Моя кава стояла там же.  Спочатку я розгубилась та потім взяла себе у руки і підійшла до тих людей:

– Вибачте, але за цим столиком сиділа я. Тут навіть мої речі стояли та горнятко кави.

– Ой, ви розумієте, то ми переклали вашу сумку. Наша донька дуже любить сидіти коло вікна і ми подумали, що ви не будете проти. Тому давайте залишимо все як є, дякую, – спокійно відповіла блондинка.

Я взагалі втратила дар мови – не чекала, що хтось може дозволити собі таке нахабство. Ну мені не доводилось стикатись з такими людьми. Сказавши ці слова, жіночка спокійно обернулась до своєї подруги та продовжила розмову.

– Та ні, я проти. Попрошу встати з-за стола – вам ніхто не давав права чіпати мої речі без мого відома. Якби ви нормально попросили – можливо я б і погодилась, а так – ні, – я вже ледь стримувала злість.

– Тобто ви не пустите дитину до вікна? Серйозно?

– Ні. І мені не шкода – поясните доньці, що не можна так поводитись як ви. І якщо вона хоче, щоб її послухали – то треба попросити про допомогу.

Жінка була зла, аж почервоніла, але їй довелось встати і сісти за інший столик – я всім виглядом показала, що не поступлюсь

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Ніколи не думала, що мене «попруть» з-за мого столика у кафе