Ніколи не думала, що мене «попруть» з-за мого столика у кафе

Кожної п’ятниці після роботи я зустрічаюсь зі своїми подругами в кафе – поспілкуватись, поділитись новинами за тиждень, попліткувати. Загалом – весело провести час та відпочити від робочого тижня.

Цього разу я прийшла перша і одразу попрямувала до столика, яке мені запропонував адміністратор – воно було якраз біля вікна. Варто уточнити, що кафе було неподалік моря і вид з вікна був просто неперевершений – тим паче ввечері, коли на дворі сяяли вогні, було видно місяць.

Я собі спокійненько розмістилась і замовила каву, поки очікувала подруг – ті ще затримувались. Нічого не підозрюючи я пішла до туалету – підправити макіяж, як то кажуть. Але при цьому залишила свою сумку на кріслі та й каву саме мали принести.

Так от, спокійно повертаюсь з туалету і прямую до свого столика, але розумію, що там сидять незнайомі люди з дитиною. Спочатку я перелякалась, що хтось вкрав мої речі та потім помітила їх за сусіднім столиком, який був посередині залу, а не коло вікна. Моя кава стояла там же.  Спочатку я розгубилась та потім взяла себе у руки і підійшла до тих людей:

– Вибачте, але за цим столиком сиділа я. Тут навіть мої речі стояли та горнятко кави.

– Ой, ви розумієте, то ми переклали вашу сумку. Наша донька дуже любить сидіти коло вікна і ми подумали, що ви не будете проти. Тому давайте залишимо все як є, дякую, – спокійно відповіла блондинка.

Я взагалі втратила дар мови – не чекала, що хтось може дозволити собі таке нахабство. Ну мені не доводилось стикатись з такими людьми. Сказавши ці слова, жіночка спокійно обернулась до своєї подруги та продовжила розмову.

– Та ні, я проти. Попрошу встати з-за стола – вам ніхто не давав права чіпати мої речі без мого відома. Якби ви нормально попросили – можливо я б і погодилась, а так – ні, – я вже ледь стримувала злість.

– Тобто ви не пустите дитину до вікна? Серйозно?

– Ні. І мені не шкода – поясните доньці, що не можна так поводитись як ви. І якщо вона хоче, щоб її послухали – то треба попросити про допомогу.

Жінка була зла, аж почервоніла, але їй довелось встати і сісти за інший столик – я всім виглядом показала, що не поступлюсь

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Ніколи не думала, що мене «попруть» з-за мого столика у кафе
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.