– Мамо, слухай, я не знаю, як мені вчинити! – зателефонувала я своїй матері. – Уявляєш, няня вже попрацювала й мала йти додому. Заявляє мені, сфотографуйте Мілану, коли вона буде у ліжечку і відправте мені, бо я вже сумую, — розповідаю я. У садочок приходить й сама забирає її, коли я маю можливість піти. Постійно говорить, що любить Мілану, кожен день їй це каже. У мене навіть брат не так відноситься до малої! Та це якось занадто все, ще хай мамою дитина почне її називати, то взагалі буде повний абсурд! Я шокована з цього всього!
Я пригадую, як спочатку, була дуже щаслива обраною нянею. Вона була така вихована, акуратна та охайна жінка. Одразу мені сподобалась, з Міланкою швидко поладнала і я була цьому рада дуже. Адже зі спокійною душею, могла лишити мою дівчинку на неї. Віра – колишній вихователь, тому знала багато різних інтерактивів та розвивала Мілану.
Виходило у неї все чудово, я тішилась.
Коли поверталась з роботи, вдома мене чекали різноманітні аплікації, малюнки, які вони робили разом. Міланка дарувала їх мені і я була щаслива. Дитина розвивається, вона задоволена, а я ще більше. Я живу сама без чоловіка, тому важко було зі всім справлятись. Але на квартирі завжди був лад, таке враження, що вони там сиділи, як мишенята.
Та я почала помічати надто великий інтерес Віри до життя моєї дитини.
– Мене стали дивувати її повідомлення на ніч: «Обійміть Мілану від мене та побажайте солодких снів!» Тобто? Це ти вважаєш нормально, мамо? Так, я розумію вона постійно з малечею, звикла. Але це її робота. Це занадто, розумієш? Можливо, вона ще переїде до нас, бо ж так сумує за дитиною. Тим більше Мілана ще більше про неї говорить ніж про мене. Мені це дуже прикро. Хоча я розумію, що мало приділяю їй уваги, але ж її мати це я, а не вона, стороння жінка!
Я думаю, усьому має бути межа. Робота має лишатись роботою.
– Я не хочу, щоб моя дитина, любила когось більше, як рідну матір! А поведінка Віри, спонукає її до такого. Вона має знати свої обов’язки і не перетинати особисті кордони, тому це вже не робота виходить. Мабуть, буду її звільняти, тому що це все зайшло вже надто далеко!
– Доню, ти впевнена? Може, Мілані це буде стрес?
– Я візьму відпустку і проведу її разом з донькою. Думаю, вона швидко забуде Віру. Потім дам оголошення на сайті й вкажу необхідні характеристики, які хочу бачити у майбутньому працівнику. Адже тепер я точно знаю, що основне – це суто ділові відносини. Та повага особистих почуттів членів сім’ї. Тут я це вже чітко розумію, що треба розмежовувати.
Мама жінки, думала що вона частково не права.
Віра була хорошою нянею. Чудово доглядала за дівчинкою. Розвивала її та відносилась до неї чуйно та трепетно. У такому випадку, можна бути спокійним, що дитину вона не скривдить.
Та жінка думала інакше. Вона вважала, що це абсолютний непрофесіоналізм зі сторони няні. Адже робочі стосунки не мають переходити в щось інше.
Тут розійшлись дві думки.
