В Іру я закохався з першого погляду – красива, впевнена у собі та мила дівчина. Моєму щастю не було меж – був переконаний, що мені неймовірно пощастило у житті. Моя майбутня дружина не одразу відповіла на мої залицяння – поводилась як незламна фортеця, але все ж здалась. І на тих радощах вже за декілька місяців я зробив Ірині пропозицію, яку вона з радістю прийняла.
Все у нас складалось якнайкраще – жили ми окремо від батьків, адже я одразу ж після одруження купив велику і простору квартиру. Добре, що мої справи йшли чудово – заробіток був стабільним та хорошим. Їздити на Мальдіви щороку я не мав змоги, але відпочивати в Туреччині чи іншій теплій країні легко. Я одразу ж запропонував дружині покинути не любиму роботу та займатись тільки побутом – вона й сама була рада, адже неодноразово жалілись мені як вона втомлюється і про постійні напади керівника на неї. Так і домовились – тим паче ми планували, що за рік-два наша сім’я збільшиться.
Спочатку все було чудово – Іра смачно готувала, в хаті завжди було чисто та й дружина встигала доглядати за собою. Я був приємно здивований тому, як вона все встигає. Все змінилось після народження донечки – смачні вечері я отримував все рідше, у квартирі був безлад, а Іра ще й кричала на мене. Я все списував на перевтому й частенько намагався допомогти дружині – приходив раніше, щоб вона відпочила чи відпускав її погуляти з подругами. Але це нічого не змінювало.
Ще й моя мати напосіла на мене, адже була певна, що її невістка вилізла мені на голову. От як мені пояснити матері, що жінка має мати час на себе. Я підтримував дружину як міг, але вона цього не цінувала – все частіше у нас траплялись сварки. Адже, навіть, після того як з нашою донькою залишались бабусі – дружина все рівно кричала, що вона втомилась.
Я запропонував їй найняти жінку, яка б допомагала їй по дому – прибрала і приготувала. Іра цю новину сприйняла з радістю – на цьому і зійшлись. Грошей мені не було шкода – головне зберегти спокій у сім’ї.
Та якось я повернувся додому раніше і застав вдома тільки нашу помічницю Марію. Дружини вдома не було, доньки теж. Коли я зателефонував Ірі, то вона не відповіла. Я подзвонив мамі й виявляється наша Софійка у неї – дружина привезла її ще дві години тому. Сказала, що в неї зустріч і поїхала.
Повернулась Іра аж о дев’ятій вечора й одразу ж з криками – чому я забрав доньку від бабусі та не попередив її. пояснити де і з ким вона була – не хотіла. Сказала, що я занадто багато собі дозволяю, бо хочу контролювати кожен її крок. Ця сварка була більша, ніж попередні й закінчилась тим, що я поїхав ночувати до матері. Іра не визнала свою вину, а переклала все на мене.
Я цілу ніч думав, що ж робити. Я зробив всі умови для дружини, щоб полегшити їй життя – даю стільки грошей, скільки їй треба, найняв помічницю, не вимагаю гарячої вечері від неї, а їй все рівно не догода. Я зрозумів – я занадто багато дозволив їй і вона це не ціную. Тепер все у нас буде інакше, а якщо її не влаштовує – може подавати на розлучення.
З цими думками я поїхав до дружини. Сказав все, що думаю про цю ситуацію і пригрозив змінами у житті. Іра була в шоці й спочатку намагалась, як завжди, перекрутити все й зробити мене винним – цього разу її маніпуляції не спрацювали. Коли вона це зрозуміла, то почала давати задню. Розповідати про втому, зміни у житті й те, як вона мене любить.
Так, можливо не дуже добре шантажувати такими речами дружину, але як інакше мені було на неї вплинути? Я не збирався розлучатись, адже люблю і Іру, і доньку та я втомився, що мене не цінують. Все, що я роблю – це все для моїх рідних і я хочу отримувати хоч якусь вдячність. Я багато не прошу – увагу та любов своєї дружини, а не постійні претензії та незадоволення. Хочеться повертатись додому, де мене чекають з посмішкою, а не з криками та незадоволеним обличчям. Сподіваюсь у нас все налагодиться.
