Моя сусідка постійно рівнялась на свою подругу. Проте, інколи це вже було занадто. Як тільки та вийшла заміж, Оксана одразу ж почала до власного весілля готуватись. Прямим текстом сказала хлопцеві, що треба одружуватись.
Він був доволі пластичною людиною, тому ні в чому дівчині не відмовляв. Коли дізнались, що подруга вагітна, вона одразу ж розпереживалась. Вирішила, що й вона народжувати має, вже час.
А от що далі почалось? Просто жах. Почала вона свою дитину не виховувати, а з усіма міряти. То те її Іванко краще робить, то там швидше почав щось робити. Узагалі дуже розумний і все на ходу ловить.
Всі їй і вірили на слово, поки вона свого сина не почала до інших дітей у двір виводити. У подруги то дочка була золота. Слухняна, навіть слова лишнього не почуєш. Як тільки їй щось скажеш, одразу ж виконує.
Зате синок Оксани – це справжній буревій. Усіх на майданчику б’є, шарпає, кричить, а це лише ходити навчився. Мама одного разу йому намагалась щось сказати, то він її ударив з усієї сили і помчав геть. Оксана постійно казала, що замовляє для нього лише брендові і найкращі речі. Ніхто так не одягається, як її хлопчик. Та що з того?
Усі речі були обшарпані, порвані на наступний же день, брудні. Він зовсім цього не цінував. Так обоє доросли до першого класу. І якщо подруга з донькою всі домашні робить, перевіряє, каже, що треба добре вчитись, то Оксана кожного дня в школі. Вчителька викликає, щоб пожалітись на Іванка.
Почала вона гірко жаліти, що син такий. У неї всі цікавились, як вона допустила все до жахливого стану. От і каже, що все йому віддавала. Як син з’явився, то геть про всіх забула: і подруг, і батьків, і чоловіка. Зробила Іванка центром Всесвіту. От тепер і має. Досі повинна крутитись навколо свого сонця і нічого навколо не бачити.
