Часто батьки ментально не розуміють своїх дітей. Особливо тих, що хочуть жити в місті чи змінити життя на краще, чогось хоча б спробувати досягти.
Олексій та Сергій брати, та з раннього дитинства дуже різні. Зокрема, старший Олексій завжди був улюбленцем батька й матері. Він не завзятий до навчання та розвитку. Звичайний собі сільський хлопець. Зате батькам допомагав, роботи завжди біля дому багато є. І там поносити, і господарство обійти, тварин погодувати.
Всі, хто живе в селі, знають як важливо мати чоловічі руки біля дому. Зате Сергій, молодший на 4 роки, натура творча. Він мріяв вчитись, працювати за фахом, хотів переїхати до міста.
Минув час. Олексій одружився і залишився з дружиною біля матері. Тато на той час вже помер. А дім був великий, бо батьки готувались усіх дітей з сім’ями біля себе тримати. А от Сергій переїхав до міста. Відучився і оженився там. Життя спочатку непогано складалось.
Щоправда, мати на Сергія ображалась. А батьки нареченої Віки хлопця не злюбили. Вони багатими були, високі посади займали. Їм добрий, наївний зять не підходив. Сподівались, що дівчину за якогось бізнесмена віддадуть.
От і почали руйнувати їхні стосунки. Наговорювати, а Віка й повелась на таке. Вигнала хлопця. Він не міг заробити на орендовану квартиру, тому з горем на душі повернувся в село. Думав, що рідні зрозуміють та підтримають.
Але ні. Мати весь час картала у всіх бідах. Казала, що він нічого своїми витівками не досяг, тепер усе село з неї кепкує через непутящого сина.
Брат взагалі не розмовляв з Сергієм. Винуватив, що хлопець покинув на нього усе господарство. А тепер хоче жити, ніби нічого не було.
Сергій не розуміє у чому винен. Він дуже страждає та мучиться. Ці нарікання засіли у голові і він справді думає, що помилився у житті. То хто в цій ситуації чинить неправильно?
