Нещодавно такий випадок трапився, що я просто зbісився. Добре, що дружина мене підтримала, бо в іншому випадку я був би готовий р0злучитись. Для мене це справа принципу.
Ми з дружиною живемо в іншому місті. Наші родини залишились там, де ми виростали. А я з Олесею вирішив, що нам треба щось міняти. Не можна весь час на одному місці топтатись. І мені, і жінці запропонували хороші посади і заробітні плати. Гріх був би не погодитись. От і переїхали, і квартиру вже свою тут маємо.
Нещодавно теща подзвонила. Сказала, що до нас їдуть її родичі, щоб на весілля до своїх дітей просити. Я звісно здивувався. Їх ми до себе не запрошували, бо робили свято для себе і тих близьких людей, яких знаємо та любимо. Ну, думаю, так прийнято. Нехай їдуть. Дружина вечерю підготувала. Були готові їх радо зустріти. Запросили вони нас. Гарно поспілкувались і спровадили назад додому.
Ми з дружиною поговорили про цей випадок і прийшли до однозначного рішення. Десь через два тижні зателефонувала знову теща. Почала допитуватись коли ми приїдемо і де залишимось на час весілля. Олеся ж без задньої думки відповіла, що ми туди не прийдемо. Людей ми тих мало знаємо, на весілля до себе їх не просили. То чого б ми мали там бути обов’язково.
Теща ще там понила трохи у слухавку і попрощалась. Наступного дня подзвонила до мене з претензіями:
–Це ти намовляєш дочку, аби до сім’ї на важливу подію не приїхала. Як ти так взагалі можеш?
Я відповів їй все те, що думав. Я сказав, що ми не зобов’язані там бути. І тут вирвалась фраза:
–У нашій сім’ї такі традиції. Яке ти маєш право їх руйнувати!?
Я сказав, що їхня дочка тепер моя сім’я. І ми та тільки ми маємо право вирішувати що нам робити!
Теща після цього кинула слухавку і вже не дзвонить 2 місяць. Думав, що з дружиною посваримось через це, та ні. Олеся мене підтримала. І я щасливий. Бо нікому нічого не винен
