Все наше з чоловіком життя ми важко працювали, щоб забезпечити свого єдиного сина всім необхідним і тільки найкращим: купували дефіцитний одяг, іграшки, а потім було навчання в престижному виші й влаштування на гарну роботу.
Працювала ж я все своє життя лікарем, а чоловік мій був військовим. Жили ми в маленькій квартирі, а потім продали її й купили будинок, великий і доволі таки просторий, за містом. Звісно, що грошей не вистачало на таку дорогу покупку, тож ми взяли кредит. Нове житло ми оформили на сина, йому тоді 18 років виповнилося.
Десь через рік після того не стало мого чоловіка, у нього ще з дитинства було хворе серце. Він вже довгий час дуже хворів і сидів вдома, все мріяв старість свою провести за містом, в тиші й гармонії. Та в будинку багато й не прожив.
Кредит же залишився ще не виплаченим, тож мені не було дозволено скласти руки й сидіти вдома, бо треба було й надалі працювати.
Одного дня Антон повідомив мені, що зустрів дівчину й хоче на ній одружитися. Я прийняла Машу з усім материнським теплом, але вона зі мою товаришувати зовсім не збиралася.
Після весілля діти жили у нашому будинку, мені спочатку подобалося це й приносило радість, але потім я плакала. Невістка стала командувати усім, й мало того, вона настроїла сина проти мене, казала, що будинок тільки Антона, бо йому його залишив батько.
Мене ж чомусь просто незлюбила. Дійшло навіть до того, що син попросив мене з’їхати з дому, бо, як виявилося, я дуже мішаю їм. Ну Антон у нас завжди був м’яким і його було легко до чогось підвести.
Закінчилося все тим, що мені все-таки довелось з’їхати на орендовану квартиру, за яку я плачу сама. В будинку хазяйнує мій син з невісткою, мене ж там бачити зовсім не раді. А мені ж ще необхідно віддавати той кредит.
Не розумію я, чим так завинила перед дітьми… І як можна рідну матір з дому вигнати? Невже все життя пропрацювавши заради сина я заслужила от так зустрічати свою старість? На орендованій квартирі.
