Хоч я вже стала бабусею та мені немає ще 50, то чому я повинна ставити хрест на своєму житті і присвячувати себе своїм дітям? Мені здається, що зараз саме час пожити для себе. Тим паче мене нічого не стримує – з чоловіком я розлучена вже майже десять років, двоє синів давно дорослі – один вже має свою сім’ю, а інший живе окремо. Я вільна жінка і маю право сама розпоряджатись своїм часом та життям.
Справа у тім, що моя невістка чомусь вирішила, що я маю стати нянькою для онучки. Я розумію, що бабуся може провести час з дитиною, погратись, пригледіти, але точно не витрачати на це весь свій час – тим паче я працюю. А от Сніжана вирішила, що мені варто звільнитись з роботи і сидіти з маленькою Кірою, адже невістка має вийти на роботу.
Звісно ж, я не погодилась – мені моя робота подобається, сидіти вдома я ще не планую і до пенсії мені далеко. І я про це сказала прямо і сину, і невістці, коли вони знову підняли цю тему. Якщо спочатку я намагалась якось м’яко сказати про це, то тепер я чітко та впевнено відмовила. Це дуже збентежило їх, адже вони не чекали такого – були певні, що я прислухаюсь. Я ж запропонувала віддати дитину до садка, або ж найняти няню. На це невістка почала мені говорити, що я не люблю онучку, що інші бабусі з радістю сидять з онуками і взагалі няні зараз дуже дорогі. Та й чому вони повинні платити чужій людині? Коли я запропонувала їй залишати дитину з її мамою, то почула відмову – її ж мама працює і не може звільнитись.
То виходить я повинна забути за себе та своє життя, а моя сваха ні? То де справедливість?
На мене не подіяли ні прохання, ні повчання – я стояла на своєму. Мій син теж не став на бмій бік, адже у всьому підтримував дружину. Вийшло так, що вони образились і сказали, що тепер взагалі можу онучку бачити рідко, якщо я така бабуся.
Ну що ж, раз так, то так. Але на поступки я не піду і не дозволю комусь вирішувати як мені жити. Дітей повинні виховувати батьки, а не бабусі та дідусі. Я своє в декреті вже відсиділа і зараз я хочу спокою.
