Минулого року я поїхала відпочивати в заміський комплекс. і спостерігала там картину, яка на все життя мені запам’яталася.
Думаю ця історія буде повчальною для багатьох.
Я відпочивала в лобі готелю, попивала коктель, як тут до рецепції підійшла одна сім’я з дітлахами. З їхнього вигляду мені було зрозуміло що на цей відпочинок вони заощаджували не один місяць. Але, попри те, одягнені охайно, скромно. Що мене здивувало – діти поводились тихо, хоча в їхньому віці переважно всі бешкетують.
Вони все з захватом оглядали. Видно було ще цей відпочинок особливий для них. Не oзбрoїним оком було помітно, що персонал готелю зверхньо споглядає на сім’ю – їм було важко це приховати. Та все ж, сім’я поводилась ввічливо та виховано.
Вони забрали ключ від свого номеру – найдешевшого що був, і пішли відпочивати.
Згодом я побачила їх у дворі. Вони замовляли екскурсії, планували свій день. Старались максимально багато встигнути та все побачити.
Ввечері, ж грали всією сім’єю бадмінтон та інші ігри. Лунав дитячий сміх.
Вони насолоджувались життям та відпочинком.
Через день я знову сиділа в лобі. Цього разу в готель зайшла зовсім інша сім’я. Виглядало так, ніби вони купили цей світ. Зняли найдорожчий номер. З призрінням звертались до персоналу, вимагали, щоб занесли їхні валізи. Персонал і не перечив. Навпаки – раді були прислужитися – заробити собі гарні чайові всі хотіли.
По обличчях всього сімейства читалось, що вони й самі не раді що заїхали в цей готель.
Після цього я їх два дні не бачила. Здавалось ніби з номеру й не виходили.
Та це сталось – вони вийшли в ресторан!
Замітила, що вони й не сильно спілкувались одне з одним. Всі в телефонах. Постійно чимось не задоволені.
Я довго думала над тим що бачила – два кардинально різних відпочинки. Дві різні сім’ї. Одна з них бідна насправді, але багата духовно. Інша – хоч і забезпечена матеріально, та така духовно бідна, суха.
Можливо і правду кажуть, що щастя не в грошах?
А ви як вважаєте?
