Ми з моїм чоловіком збираємо гроші сину на квартиру. Павло з дружиною вже п’ять років складають свої зарплати, дуже економлять, аби вже купити те бажане своє житло.
Дружина мого сина заявила відразу після весілля, що не буде народжувати дітей, поки у них з Павликом не буде «свого гнізда», як вона сказала. Настя, бачте, не хоче жити з маленькою дитиною в чужих людей, а хоче у своїх стінах та бути впевненою в завтрашньому дню.
Ми з чоловіком же неодноразово звали дітей пожити у нас деякий час, але невістка не хоче. Син то й не проти, він днями на роботі, то йому все одно де ночувати. А от для Насті це принципово важливо – жити окремо від усіх.
А мені не зрозуміла така її думка й трохи образлива. Це так егоїстично – не дати народитися дитині тільки через те, що стіни, в яких вона житиме, юридично не її батьків, а якихось інших людей. Та й можна було переступити через свою пихатість і пожити з нами, адже у нас місця вистачає.
Квартира у нас велика, а Павло – наш єдиний син. І все одно квартира залишиться йому. Я вже була прямо так невістці й сказала, та вона лише головою покрутила і все. Навіть чути не хоче про вагітність. Кажу їй, що вже вони й не юні, Павлу он 35, а їй – 30, що скоро може й пізно бути народжувати. Та їй все одно, вона вбила собі в голову – квартира, а потім вже пологовий будинок і на тому й все.
Тож як би ми не злилися, а тепер стали з чоловіком на всьому економити й собі відкладати кожну копійчину, аби дітям ту квартиру допомогти купити – так вже внуків поняньчити хочеться!
