Мій брат завжди ріс у достатку любові, турботи. Мабуть, надлишок цього всього все ж зіграв велику роль, бо замість доброго, викоханого сина, батьки отримали зворотний результат. Артур ріс егоїстичною дитиною, постійно вимагав щось від батьків, а коли не отримував, то зчиняв істерики, аби добитись свого.
Зараз Артурові 33, він живе в однокімнатній квартирі, яку подарували йому батьки на двадцятиріччя. Він не має постійної роботи, оскільки знає, що мама завжди готова йому фінансово допомогти.
Батько помер давно. Мати залишилась одна, живе вона лише на свою пенсію. Я розумію, що це важко, але не можу нічого із цим зробити, оскільки я знаю, що всі гроші, які я їй дам, вона віддасть Артурові.
Нещодавно я захотіла зателефонувати мамі, але не додзвонилась. Наче ошпарена я вилетіла з роботи, бо подумала, що із нею щось сталось — вона вже не молода, тому я дуже налякалась.
Коли я приїхала до неї, то вона весела відчинила мені двері. На запитання “Де телефон?”, вона відповіла, що він зламався. Я негайно пішла в магазин і купила їй хороший телефон, за стан якого я можу не переживати. “Тримай, цей не зламається.”
Наступного дня мама знову не взяла слухавку. Я подумала, що вона просто не розібралась, як правильно це робити, тому набрала ще раз. З динаміка я почула братів голос. Сказати, що я обурилась — це не сказати нічого.
Я миттю приїхала до мами із запитанням як це сталось, на що вона просто відповіла: “Артур не може сам собі купити телефон, а він молодий, йому більше треба.”
Не знаю, що мені робити із цією ситуацією, адже я не збираюсь давати гроші братові, який просто не любить працювати, але й мамі хочеться допомогти.
