Моєму сину 21 рік, а він досі сидить у мене на шиї. Що казати – він досить несерйозний, наглий та самозакоханий. Не знаю, як мені вдалось виховати такого егоїста. Думаю це результат того, що ростила я його сама, без чоловіка.
Максим не тільки жив приспівуючи за мій кошт, так ще й подарував мені онучку. Щоправда, одружуватись він відмовився і дитину не спішив визнавати. Та я вирішила виправити його помилки – фінансово допомагала своїй онучці та частенько гуляла з нею. Добре, що її мати хороша дівчина – мені досі перед нею соромно за сина.
А син тільки й знає, що брати у мене гроші на відпочинок, навчання та нове вбрання. Я розумію, що у мене власна справа та грошей маю достатньо. Він не розуміє, що гроші мені дістаються не надто легко.
Скажу чесно, мені набридло все це. І я поставила перед ним умову – якщо він не знайде роботи до кінця навчання – може збирати речі. А якщо знайде – дам час стати на ноги та все ж попрошу покинути мій дім.
Коли мій син закінчив університет – він так і не знайшов роботи. Точніше – не шукав, бо думав, що я жартую. Та я була налаштована серйозно – зібрала його валізу та попросила до вечора виїхати. А що мені залишалось?
Син страшенно образився і поїхав ночувати до знайомих.
Нічого, колись він ще скаже мені спасибі та зрозуміє, що все було тільки на його благо. Я на це сподіваюсь. Я хочу вірити в те, що роблю правильно. Він не зміниться, якщо йому не дати поштовху. А йому точно потрібно вирости й відповідати за себе і свої вчинки.
