У нас з дружиною є 5-річний син Артем, майже школяр і дуже здібний хлопчик. Рік тому Настя знайшла хорошу роботу й нам довелось шукати няню для Артемка. Хоч він і проводить більшість часу в саду, але забирати його комусь треба, та й ми з коханою часто затримуємося.
Ох, як нам було важко вибрати відповідну кандидатуру – всі няні чомусь не подобались, а переглянули ми людей з 20. Я вже майже розчарувався, та й вирішувати потрібно було негайно. Тоді кохана запропонувала, що її мама сиділа з онуком, а ми їй платили. Це як няня, тільки своя.
Настя навіть переваги такого рішення назвала – бабусю Артемко знає й любить, в разі чогось, вона допоможе ще й в інших справах, чи навіть, зможе затриматись довше та найбільшим аргументом було те, що не попадеться шахрайка і не винесе нам пів хати.
Я дуже довго думав над цим рішенням, адже це тільки звучить так класно, а насправді є багато підводних каменів. Ось, наприклад, вже був випадок, коли ми залишили сина на тещу, то вона його нагодувала незрозуміло чим і повністю порушила режим дня. Ми тоді добряче посварились через це, але своєї провини вона не визнала. Я мало не клявся, що більше їй не довірю Артемчика.
Проте, дружина добре знає до мене підхід і все ж таки вмовила. З її мамою ми домовились, що вона все робитиме згідно з графіком й робитиме те, що ми скажемо, а взамін отримуватиме зарплату як няня. Стиснувши зуби, теща погодилась, але мої сумніви не припинялись.
Це була субота, я з дружиною з самого ранку пішли на роботу, а Світлана Марківна прийшла до Артемка. Ми залишили розклад дня на холодильнику і наготовлену їжу на день, щоб зайвий раз не напрягати бабусю та щоб вона могла більше часу приділити онукові.
Повернувшись, ми застали замученого сина у ліжечку і лиш на наступний день змогли все у нього випитати. Виявилось, що на обідній сон він не лягав і навіть не виходив гуляти, а весь час був у квартирі. Це мене дуже обурило, адже такий режим дня ми дуже довго вибудовували та привчали Артемка. У нього є така особливість, мабуть, як більшості дітей, що якщо він не погуляє і не поспить в обід, то дуже перезбуджується. З цього і виходять потім незрозумілі істерики та непослух.
А теща, все заперечувала, розповідала нам протилежне і переконувала у своїй правоті. Тоді я вирішив тайком від усіх перевірити її. Поставив камеру у квартирі та будучи на роботі, мав змогу дивитись, що відбувається у нас вдома. Так, це не гарно та не чесно, але іншого виходу я не бачив.
На наступний день став за всім спостерігати й картина, яку я побачив мені дуже не сподобалась. Весь день бабуся не гралась з онуком, лиш лежала на дивані та дивилась телевізор, а Артемко забавляв себе сам. Вона лише встала обід підігріти й то, просто поставила на стіл, не заохочуючи дитину до їжі. Хіба ж для цього ми шукали няню? – Однозначно ні.
Ввечері мене чекала серйозна розмова з дружиною, я мав усе їй повідомити й припинити таке знущання з сина. Показав Насті відео, вона також була обурена побаченим, адже згідно з домовленістю все мало бути зовсім по іншому. Так, ми розуміли, що бабуся, можливо, не має стільки сил та енергії, щоб провести з онуком цілий день (це вийшло якраз на вихідні) та хіба вона не розуміла цього?
Світлана Марківна була добре інформована коли та скільки вона буде працювати нянею. І якщо у будні дні потрібно було лише забрати Артемка з садку, погуляти з ним і нагодувати вечерею, то у вихідні мав бути значно насиченіший розклад дня.
Вирішили, що ще тиждень пошукаємо справжню няню, а кохана на той час візьме лікарняний. Все ж не варто було брати на роботу тещу. Ми не стали пояснювати причини звільнення, просто сказали, що більше не потребуємо в її допомозі й заплатили за ці два дні.
Все сталось так, як мало бути. По рекомендаціях, ми знайшли хорошу молоду няню, яка повністю відповідала нашим вимогам. До речі, перевірку вона пройшла і я точно знаю, що тепер з моєю дитиною займаються.
Теща якийсь час ще ображалась на нас за це, але ми для себе зробили висновок, що не можна на роботу брати родичів, які обставини б не складались.
