Мені завжди говорили, що вивчати іноземну мову корисно і потрібно. Коли я була школяркою, то іноземна була для мене просто одним з обов’язкових предметів. У виші моя зацікавленість зросла, адже спосіб викладання був зовсім інший. Але й подумати не могла на скільки знання мови змінить моє життя.
Одного дня я їхала на трамваї в гуртожиток, як завжди. Навпроти мене сів хлопець з розгубленими очима. Схоже, що він не розумів де знаходиться. Я спитала, чи йому потрібна допомога, але він не зрозумів, лиш англійською відповів, мов “Вибачте, я вас не розумію”. Тоді мені випав шанс поговорити мовою, яку так довго вивчала. На щастя, ми порозумілись.
Виявилось, що він студент з іншої країни. Та приїхав по обміну, на стажування. Юнак проживав в гуртожитку для іноземців та мав добратись до центрального корпусу, щоб завірити всі документи. Але заблудився, адже у нас немає позначок англійською. Мене насмішив цей факт, що він хотів побачити такі речі у нас. Проте, ми швидко розговорились. Він був інженером-техніком.
Ми дуже швидко приїхали на потрібну зупинку. У серці наче щось йокнуло, мені не хотілось відпускати його. На прощання він помахав мені рукою та подякував за компанію. Приїхавши в свій гуртожиток, при вході на мене накинулась подруга. Вона повідомила, що у п’ятницю у політесі буде дискотека. Її запросив залицяльник математик.
Я збиралась на вечірку, але думки мої були лиш про того іноземця. Можливо, потрібно було самій запросити його на побачення? Ні, це б виглядало дуже легковажно, думала я.
На дискотеці було багато юнаків, які саме вчились у політесі. Та багато дівчат з нашого вишу. Хлопець моєї подруги потягнув мене, говорячи, що хоче познайомити з кимось. Ним виявився той самий юнак з автобуса. Хлопець, який познайомив нас, хотів, щоб я переклала для нього деякі фрази.
А я зрозуміла, що зустрітися вдруге це – доля. Так ми тепер виховуємо сина, та живемо у його країні. З теплотою згадуючи студентські часи.
