На мою думку, ріст – це добре, але не тоді, коли відбувається через провокації та ультиматуми іншої половинки. От є такі жінки, які за будь-яку ціну тішаться можливості не сидіти в декретній відпустці, а працювати та розвиватись. Їх зараз немало. Та от моя дочка належить до затятих домогосподарок, які люблять створювати домашній затишок.
Зять спочатку дуже подобався мені. Він був дуже галантним, врівноваженим, працьовитим. Справжній джентльмен.
Це підкорило не лише доню, а й нас з чоловіком. Зрозуміли, що віддаємо доцю в хороші руки. Організували весілля. Та от свати нас трохи дивували. Всі фінанси дотошно на святкування розбирали. Щоб бодай і гривні не переплатити. А яке виховання в батьків, таке й у дітей. Ми не розуміли, чому син відрізнявся щедрістю і ненадмірною дотошністю.
Проте, помилились. Володя – точнісінько син своїх батьків. Та побачили це вже надто пізно. У нього була однокімнатна квартира, зате своя. Тож після одруження молода сім’я мала житло. А далі почались суперечки, що переросли у тяжкі сварки. Я на початку ставала на бік зятя. Не дозволяла доньці залишатись у нас, казала, що вона тепер має чоловіка.
Все-таки, ми не хотіли втрачатись. А вони собі посварились двоє, так само й помиряться. Проте, далі я розуміла, що доньці дуже важко і не гнала її більше додому, коли та не хотіла.
Вона постійно турбується про оселю. В неї все чисто, красиво, охайно. Одяг попраний і попрасований, ніколи брудного посуду нема. Їжа наготована, вибирай що захочеш, щодня інше. А Володі недогода. Постійно придирається. Те не так, інше не сподобалось. А найгірше – це фінанси. Чоловік постійно дорікає моїй доні.
Мовляв, вона живе за його рахунок, нічого не робить. Хоча заробляє зять дуже непогано. Справа не в сумі. Просто Володя жадібно хоче ділити все на двох. Можливо, це й справедливо, та хіба у сім’ї не спільний бюджет. Навіщо так усе ускладнювати. І народжувати він моїй Софії не дозволяє. Чекає, поки та влаштується на роботу.
Дітей ніби ще встигнуть народити. А зараз хай краще гроші йде заробляти. Не хочу з зятем сваритись. Навіть якщо мирно проситиму переглянути свої погляди на життя, боюсь, що образиться. Гордий дуже і впертий. Але й не можу залишити все так, щоб доня страждала. Що порадите? Як вчинити? Чи краще не лізти, можливо сам зрозуміє помилку?
