Наш дідусь перебрався за місто, у нашій сім’ї там є будинок з усіма зручностями. Квартира «залишилась» тітці, яка знімала житло.
Від послуг банків і пошти з доставки пенсії дідусь відмовився, ось уже три роки він отримує гроші через приватну фірму, яка займається доставкою пенсій та допомог додому.
Раніше вони приносили гроші додому, але в передмістя вони не їздять. Самому дідусеві добиратися було важко, тому родичі написали довіреність на моє ім’я.
Щомісяця, протягом року, я їздила за пенсією і відразу відвозила кошти дідусеві, разом з виданими чеками і паперами.
Побачивши розмір виплат в перший раз, я додала свої заощадження, для рівного рахунку. Щомісяця дідусь отримував чотири тисячі – три пенсійних і одну мою.
Я передбачала, що родичі в курсі: в чеку написана точна сума. Але дідусь в них навіть не заглядав, як виявилося, і думав, що йому так підвищили пенсію.
Різке підняття виплат дідусеві не давало спокою тітці. Її син якраз купив машину (дев’ятку, за дві тисячі доларів), і дідусь вирішив: навіщо ганяти мене на автобусі, якщо є ще внук, але при транспорті?
З офісу фірми мені подзвонив двоюрідний брат. Він повідомив, що зараз вони анулюють мою довіреність і пишуть нову, на його ім’я. Ще сичав, що не бачити мені більше халявних грошиків – не вийде більше у бабусі красти.
Як не дивно, Володя і його мати переконали в цьому і нашого дідуся. Що він повинен отримувати більше, і що я – злодійка. Вирішальним аргументом звинувачення стала заява Володі: «Слава (тобто я) мені сама сказала!»
Я побажала їм удачі і поклала слухавку. Мої почуття не можна передати словами. Гаразд Вова, він такий-сякий хлопець. Але дідусь? Як він міг повірити?
Я вирішила образитися і перестала відповідати на дзвінки усіх родичів, крім мами.
І тут як грім серед ясного неба: дідусь виселив тітку і повернувся в місто.
Обману і наклеп дідусь не пробачив. Прямо там, в офісі, дізнавшись про реальний розмір покладеної виплати, Вова кинув дідуся і поїхав, сказавши, що не витрачатиме бензин заради таких копійок.
Мені зателефонувати було соромно, тому дідусь дістався до будинку сам. Але просто так я цього не залишила.
За допомогою мами, тітка була виселена, а дідусь знову став жити в своїй квартирі. Мама каже, що Вова кричить, що я у всьому винна. А я тут до чого? Якщо жадібність очі застилає?
Все вірно: вони мене оббрехали, розраховуючи поживитися, потім Вова відмовився їздити і привозити гроші. Ось дідусь вирішив відновити справедливість і зробити так, щоб його пенсію приносили додому, як раніше.
Завжди знала, що жадібність до добра не доводить. Тітка з двоюрідним братом хотіли кілька місяців красти гроші з дідусевої пенсії, в результаті втратили дах над головою і платять за орендовану квартиру.
Так їм і треба. Зовсім совісті немає. Це треба було додуматися – на дідусеву пенсію око покласти! Мені здається, це навіть гірше, ніж задумати вкрасти цукерку у дитини.
