Ми з батьками усе моє живемо у тісній двокімнатній квартирі. Я все своє дитинство мріяла про особисту кімнату, адже моя була прохідною, тому ніколи не могла залишитись на одинці.
Коли я закінчила школу, батьки благали не вступати до університету в інше місто, тому що не хочуть бути одні у квартирі, мені не хотілось тут залишатись, але після вмовлянь мами, я погодилась, адже мені їх дуже шкода. Тому вступила на економічний факультет у нашому місті. Звичайно я думала про гуртожиток, або знімати якусь кімнату на стипендію, але гуртожитку мені не дали, а житло будо занадто дороге. Тому я мусила жити з батьками й мріяти про власне окреме житло.
Після закінчення університету, знайшла хорошу роботу, почала заробляти нормальні гроші, хотіла наймати квартиру, але батьки мені казали, що їм то холодильник новий потрібно, то пральну машину, то новий ремонт. Тому я кожен місяць відкладала переїзд. Коли у нас вдома було фактично уся необхідна техніка, батьки сказали, що потрібна мені машина на роботу їздити, звичайно я з ними погодилась. Так пройшло декілька років, коли мама все просила відкладати з орендою житла.
Звичайно за цей період я зустрічалась з чоловіками, але коли наставав час знайомитись з батьками, то мама з татом робили усе, щоб зі мною не залишився жоден хлопець. Я спитала навіщо вони все це роблять, а вони відповідали, мовляв, ти у нас одна, покинеш нас, забудеш, хто буде допомагати, кого ми виховувати будемо. Весь цей час вони псували моє життя і не хотіли, щоб я від них йшла, це жахливо! Я їх дуже люблю тому не можу відмовляти й завжди погоджуюсь, але у результаті мені уже майже 30 років, а я живу з батьками й без чоловіка! Як навчитись відстоювати свою думку і говорити людям «Ні»?