Так склалось, що мені вдалось вступити в університет за кордоном, у Польщі. Спочатку я була дуже щаслива, адже вважала тоді, що в Україні мені місця немає.
Життя в іншій країні я уявляла зовсім інакше, ніж це було насправді. Щоб оплатити собі гуртожиток та продукти, я важко працювала різним обслуговчим персоналом. Звісно поєднувати навчання та роботу було складно: удень я вчилась, а ввечері мила підлоги та посуд. Але вже з через декілька років це дало свої плоди, я отримала диплом та громадянство у Польщі. Після університету знайшла собі кращу посаду, та змогла багато заробляти. Життя пішло угору, я інвестувала гроші в кілька місцевих акцій, тому кожен місяць отримувала певний заробіток.
Там я познайомилась із хлопцем, який поїхав до Польщі на заробітки, він також був з України. Ми почали зустрічатись, а згодом жити разом. Через декілька років, ми одружились, тому він також отримав польське громадянство. Усе було чудово, але рутина цього міста вже трохи почала втомлювати. Після того, як я завагітніла, ми почали шукати собі окреме житло.
Як раз тоді, батьки чоловіка запросили нас у гості в Україну, ми вирішили поїхати. Сказати чесно я була шокована, можливо це вагітність так на мене вплинула, але я не впізнала свою рідну країну, усі люди тут були привітніші, також красиві краєвиди, вулиці вражали. Через декілька днів перебування тут, мені не хотілось їхати до Польщі. Тому порадившись і з чоловіком, купили невеликий дім за містом.
Коли я їхала з України, то думала, що в іншій країні буде краще, але зараз знаю, що рідніше Батьківщини немає нічого!
