Мої батьки з дідусем жили в занедбаному будинку. Будинок знесли, а держава дала нам квартиру. Пізніше дідусь вийшов на пенсію і переїхав жити в село. Квартиру залишив моїм батькам. Через якийсь час я народилася. У 90-их настав момент приватизації. Квартиру батьків приватизували з рівними частками: мама, тато, я. Дідусь не дожив до цього моменту.
Нещодавно я вийшла заміж. Ми вирішили з чоловіком, що варто організувати окреме житло, тому взяли іпотеку. Коли народилися діти, стало туго з фінансами. Іпотеку платити нічим. Я задумалася про продаж частки в квартирі батьків, щоб виплатити частину заборгованості. Також почали розглядати варіант продати батьківську квартиру і розміняти на щось дешевше у віддаленому районі.
Зібралась з духом і обговорила з батьками кілька варіантів:
- Продати батьківську квартиру і розподілити гроші. Батькам купити однокімнатну у трішки іншому районі.
- Викупити частину, яка мені належить, у двокімнатці.
Батьки накричали на мене. Вони сказали, що цю квартиру заробили самі, а мені варто самій розібратися у своєму житті. Якщо чоловік не заробляє, значить – бездара. Насправді мій чоловік працює цілодобово. Вдень на фабриці, вночі – розвозить продукти. Чоловік запропонував відкласти розмову з батьками на певний час. Через півроку, на іменинах, повернулася до розмови.
Який же почався крик. Мене обсипали такими словами. Чоловік зайшов на кухню, мовчки взяв за руку і повів додому. Удома чоловік подзвонив хорошому юристу. Юрист запропонував: самому сходити до батьків і запропонувати різні варіанти. Увечері він подзвонив і повідомив, що з батьками не домовився і пропонує продавати частку чужим людям. Це, звісно, був крайній варіант, адже я так хотіла з ними домовитися по – доброму. На наступний день зателефонувала батькам. У слухавці почула, що якщо продам квартиру, то я буду не дочка. Мені так прикро стало. У підсумку я продала частку в квартирі, тепер я не дочка.