Ще у юності я поїхав навчатись у місто, а моя старша сестра так і залишилась у нашому селі. У неї був чоловік, звичайно не ідеальний, як і усі місцеві жителі, але хоч якийсь, у них народився син Степан. Я одразу йому казав, щоб хлопчина їхав вчитись у місто, що йому тут робити? Корів доїти, та городи сапати? Перспективи нуль! Але його батьки завжди були проти цього!
Ось мені уже 31 рік. Я вивчився на механіка, а згодом отримав другу освіту у сфері менеджменту. Працював спочатку керівником автосалону. Там я познайомився із багатьма впливовими людьми й один із них, запропонував мені відкрити власний шиномонтаж, адже, за його словами, руки у мене із правильного місця. Від тоді я жив цією ідеєю та збирав кошти, щоб відкрити свій бізнес.
І зараз це здійснилось! Я знайшов хороше приміщення, купив якісні інструменти. Працюю один, робочих не наймаю, бо ще і їм зарплату треба, а у мене бюджет поки не великий. Працювати важко, але я не жаліюсь, бо роблю на результат. Клієнтів поки мало, але усім подобається!
І ось одного дня мені дзвонить мій племінник Степан. Йому вже виповнився 21 рік. І значить говорить, що тут у селі йому робити нічого, хоче у місто навчатись, попросив прихистити. Ну звичайно я погодився, був тільки за те, щоб хлопець не залишався у тому селі.
Дружини чи дівчини у мене не було, адже весь час і гроші я витрачав на розвиток шиномонтажу. Тому у двох нам жилось дуже добре. Потім Степан запропонував допомагати мені машини ремонтувати. Звичайно я був не проти, адже помічників мені не вистачає! Подумав, що хлопчина хоче віддячити мені за те, що я його прихистив.
З того часу стало набагато легше, клієнтів побільшало, адже часу стало більше на ремонт автомобілів, тому що з‘явився такий помічник. Чесно, Степан робив таку важку роботу, що я дивувався як хлопцю вистачало сил на це все. А він постійно повторював, що «ви, дядьку, в боргу не залишитесь». Мене це насторожило, але я думав, що він це говорить про те, що я йому даю житло і їжу.
Так пройшло два роки. За цей час мій бізнес виріс, стало більше прибутку і я вирішив, що пора найняти декілька механіків та прибиральницю. Степана мені було шкода, тому що він і вчився, і так тяжко працював, тому я й сказав йому, що вже може не виконувати ту тяжку роботу.
Хлопець усміхнувся, пішов у свою кімнату й повернувся з якимось досить грубим записником й сказав:
– Ну я ж надіюсь ви заплатите мені за ці два роки, ось я тут кожен день записував усе, що допомагав вам у шиномонтажі.
Я поглянув на той список, а там й дійсно все розписано, кожна послуга, а біля неї ціна. В загальному за два роки вийшло 96 тисяч гривень. Я був шокований! Весь цей час я думав, що племінник просто так своєю допомогою мені віддячує, а він так нишком усе записував, жах!
Звичайно я сказав, що нічого я йому платити не буду, а через декілька годин мені дзвонить сестра, його мама, і говорить, що я обов‘язково маю все виплатити, адже син, що задарма виконував кожен день таку важку роботу. Я ж сказав, що ніхто із них не попереджав, що я маю за це все платити! Тому хай забираються геть! Сестра грозилась все розповісти поліції чи ще комусь. Я ж натомість був не дурний і сказав:
– А ви знаєте, що це ви ще маєте мені платити гроші!
– За що ж це ми маємо платити?
– Ну як за що? Ви знаєте, що оренда квартири моєї разом із комунальними коштує 10 тисяч, а плюс продукти були мої, я звичайно не можу усе підрахувати, але якщо брати мінімум це ще 2 тисячі в місяць. Тому з вашого сина 144 тисячі, віднімаючи суму, яку, мовляв, я винен, це виходить 48 тисяч мені ви маєте заплатити! Як будемо розраховуватись?
Після цього я не бачив ні свою сестру ні її синочка. Я й не хочу ніколи з ним зв’язуватись, краще б один працював, ніж із таким помічником!
