У 80-тих у моїх батьків був свій бізнес, тоді мене ще не було, але був мій брат Іван, якому намагалися дати все. Поки був заробіток, батьки купили йому квартиру однокімнатну та оплатили навчання, все було добре, поки їх фірма не збанкрутувала, якраз у цей проміжок часу, мама дізналась, що вагітна мною.
Це був важкий період, добре, що мій старший брат вже жив самостійно і мав заробіток, бо забезпечити двох дітей, тоді вони не мали змоги. І так вийшло, що я ріс у досить бідній сім‘ї. Оскільки мама народила мене дуже пізно, різниця у віці з братом була великою.
Мені довелось добре вчитись, щоб вступити на державну форму навчання, бо грошей в сім‘ї не було. Брат не допомагав нам, іноді приїжджав на свята і якусь шоколадку купував, хоча на той момент він став дуже успішним та багато заробляв. Купив велику квартиру, нову машину, а про нас рідко згадував. Коли наші батьки були вже геть старенькі, вирішив їм з усім допомагати, тому приїздив до них дуже часто. Ще з тих часів, коли у них був бізнес, залишилась дача, за якою потрібен був постійний догляд, тому я й займався нею також.
Звичайно мені було важко, адже я працював на роботі, а потім ще й мав допомагати батькам, бо ж бачу, що самі не справляються. Я навіть останні гроші свої витрачав, бо прожити на дві пенсії в Україні не так й легко!
Тоді я подзвонив братові й попросив допомоги, бо самому це все робити було складно. Він посміявся з мене й сказав, якщо мені це потрібно, то займайся, а у нього сім‘я, багато своїх витрат, тому й часу і коштів на батьків немає, потім він ще додав, що знає, що і на дві пенсії вони зможуть нормально прожити, бо батьки дружини так і живуть!
Я був обурений, чому я маю все це робити, а він живе своїм життям і навіть не навідується, розумію у нього сім‘я, але це не звільняє його від обов‘язків. Між іншим, зарплатня у мене дуже маленька, у порівнянні з ним, але я все одно віддавав усе! Усе б нічого, але дізнавшись, що наші батьки розділили усе майно між двома нами, тобто братові дістанеться така ж частина як і мені, хоча це зовсім не справедливо. Вони у свій час забезпечили його квартирою, якісним оплачуваним навчанням, а він зовсім не вдячний та нічим зараз не допомагає, хоча грошей має багато, а я натомість робив усе сам, до того ж допомагав постійно батькам, а мені дістанеться тільки половина спадку.
Звичайно я пожалівся батькам, знаю це не дуже правильно, тому що це їм вирішувати, що і кому віддавати, але це дійсно не справедливо! Вони ж сказали, що ми обоє їх сини, тому усім все порівно і, мовляв, якщо я не хочу допомагати, то не потрібно, бо вони не заставляють. Але ж я бачу як їм усе тяжко! І як тут жити? Що за така несправедливість?
