Вчора ми з моєю подругою Світланою, з якою знайомі ще з першого класу, сиділи й пили чай у неї на кухні. Говорили про все, але найбільше мене здивувало, що вона розповідає про свою рідну матір.
Наскільки знаю я, Світлана не з дуже забезпеченої сім‘ї, коли її батька не стало, мати тягла на собі двох дітей, тому і працювала на декількох роботах. Дитинство моєї подруги пройшло у злиднях: маленька тісна кімнатка в комуналці, з іграшок були тільки розмальовки. Я досі пам‘ятаю в якому одязі Світлана приходила до школи: усе поношене, обідране, наші однокласники часто ображали її, але загалом людина вона була хороша, тому ми й почали дружити.
Згодом вона вступила в університет і почала отримувати стипендію, оскільки дійсно була розумною. Закінчивши його, влаштуватися на хорошу посаду в банк і тепер життя у неї, так би мовити «в шоколаді». Кожного року за кордон багато разів їздить, купує дорогі смартфони. Але і з цим всім багатством дуже змінилась!
Її мама також вже не бідує. Коли діти стали жити самостійно, почала приділяти більше часу собі, знайшла більш оплачувану роботу та змогла собі дозволити поїхати на море. А її дочка натомість жаліється мені, мовляв, що її мама егоїстка, бо коли вони жили із нею, то моря не бачили, ходили в обносках, а зараз коли гроші у неї є, то дітям нічого не дає, все на себе витрачає!
Звичайно я не згідна із нею, вважаю, що мама Світлани заслужила відпочинок і не тільки!
