У нас із дружиною народилась уже третя дитина. Різниця у всіх малюків була не великою, 1-2 роки. Тому клопотів нас завжди вистачало. Я працював, а жінка залишалась вдома із дітьми. Коли я приходив додому, я й не думав відпочивати, а одразу біг їй допомагати, бо знаю, що це дуже важка справа!
Але одного дня коли у мене був вихідний, Оксані, так звали мою дружину, потрібно було піти із двома старшими малюками до лікаря. Звичайно я погодився посидіти вдома із молодшою дівчинкою. Спочатку було все добре, ми весело проводили час, дочка майже не плакала, я був спокійний і зміг навіть посидіти на дивані й відпочити. Але спокій тривав не довго. Дитина почала дуже голосно кричати, я не міг її заспокоїти іграшками. Тому вирішив що або вона голодна, або треба міняти памперс. Виявилось, що правильний другий варіант. Я кинувся шукати памперси, а усі вони у колисці, яку забрала дружина й у цьому переполохові забула залишити декілька нам.
Щоб дочка не плакала, я взяв декілька шарів марлі й зробив саморобний памперс, але розумів, що це не допоможе і потрібно було йти у крамницю за нормальними. Взяв я стару нашу колиску і пішов разом із дочкою на пошуки. Як не дивно, вона спокійно спала, тому хоч була тиша.
Зайшовши у найближчу аптеку, виявилось, що там не було того, що мені потрібно. Я зайшов по дорозі у ще дві маленькі крамниці, але й там не було. Добре, що біля нас розташований торговий центр, там точно вини мають бути!
У потрібній крамниці я все ж знайшов памперси, пішов до каси, а колиска була поруч, у дитячій зоні, бо біля черги з людьми не хотів доньку тримати. Тут подзвонила дружина і сказала бігом йти додому. Я ж зірвався взяв колиску і поїхав.
Виявилось, що Оксана подумала, що дочка пропала, але коли я із нею повернувся, то вона аж видихнула! Взяла дитину на руки, обійняла та пішла міняти підгузок. Через декілька хвилин, я чую крик! Зайшовши у кімнату, дружина говорить, що це не наша дочка! Я спочатку не зрозумів, а потім вона вказала на ніжку, де мав би бути шрам, який у неї від народження, а його там немає і підгузок був на ній, а не мої марлі.
Тоді я зрозумів, що переплутав дітей у торговому центрі, адже там також стояла не одна колиска. Ми бігом побігли туди! Звичайно знали, що там вже не буде нашої дочки, адже люди не можуть бути в одному магазині так довго! Але прийшовши, ми дуже здивувались, бо там стояла наша колиска, старенька, яка вже вицвіла. Як нам потім розповіла касирка, це була її дитина, просто не було на кого залишити, ось і взяла із собою на роботу.
Нам пощастило, що так легко ми із цим впорались, бо якби це була не касирка, а просто якийсь клієнт, то я не знаю як би ми знайшли нашу дівчинку. А чому я тоді їх переплутав досі не знаю, адже це були дві різні дитини. Напевно ця метушня кожен день, дає свої плоди!
