Два роки тому моя дружина Олена отримала у спадок ферму її батька, якою він займався ще до народження дітей. Його дружини не стало вже давно, тому все залишилось донькам. Оскільки у сім’ї було двоє дітей, то і спадок сестри ділили між собою. Їм дали вибір, хтось забирає двокімнатну квартиру, а комусь дістається ферма.
Олена порадилась зі мною, що вибрати. Звичайно я їй сказав, щоб брала квартиру, бо у нас є син, який ходить по орендованих квартирах зі своєю дружиною. Але коли вона прийшла додому, після підписання паперів у нотаріусі, сказала, що взяла ферму, обґрунтовуючи це тим, що син хай сам заробляє на життя, а їй буде чим зайнятись, можливо бізнес відкриє, буде овочі ростити.
Я нічого не міг із цим зробити, адже це її справа, а не моя. Тому сперечатися не став. З того дня я дружину свою вдома майже не бачив, бо вона постійно пропадала на тій фермі: садила овочі, полола грядки, їй ніхто не допомагав. І коли у неї з‘явились якісь клієнти, щоб купувати продукти, ферма почала давати перші плоди й через півтора року Олена мала дуже хороший достаток.
Я дуже любив свого сина і хотів йому дати тільки найкраще, тому просив дружину, щоб ми з її доходів з ферми відкладали йому на квартиру, бо його дружина вже була вагітна. На це вона завжди починала скандал, мовляв, що їй ніхто не допомагав, чому вона має за ці гроші щось синові купувати, а потім ще додала, що ми ще їй всі винні за продукти, які брали з ферми.
