Костику всього 5 років. Наш син народився із важкими вадами серця. Лікарі не давали гарантій на те, що він одужає після свого народження. Тому я покинула роботу і стала за ним доглядати. Окрім того, син потребував постійної лікарської допомоги. Ми ще перед народженням Кості дізналися, що дитинка народиться із певними вадами. Лікарі навіть пропонували нам позбутися плоду, бо не давали гарантій, що дитина виживе після пологів. Та ми не здавалися, адже любили свого синочка понад усе. Він для нас – великий скарб. Тому сказали Богові, що приймемо будь-які випробовування долі. Коли Костя народився, лікар сказав, що особливих загроз для життя нема, однак треба постійно хлопця тримати у полі уваги. Мовляв,якщо не буде пильного нагляду, то щось може і відбутися. Тому ми з чоловіком вирішили дотримуватись всіх інструкцій лікаря. Наш син – найважливіший.
Ми інколи не віримо в ангелів. Думаємо, що віра – це щось ілюзійне, насправді Бог є евфимерним. Проте я вірю, що небесні сили охороняли мого синочка від народження. Коли я була у пологовому, то весь час молилася до Ангела-охоронця, щоб він захистив і мене, і сина. Мала велику надію, що Господь нас почує. Він чув мене, тримав у своїй надзвичайній опіці. Інакше син не вижив би, а потім з ним не сталося цієї чарівної і водночас дивовижної історії.
Одного зимового вечора, повертаючись з роботи, мій чоловік знайшов кота-приблуду, який сидів на лавці перед входом до будинку. Кіт був білим-білим, його важко було вирізнити зі снігу. Проте холод настільки допік пухнастому, що він раз у раз давав про себе чути. Хоча квартира у нас зовсім маленька, проте чоловікові стало шкода приблуду, тому він взяв кота під пальто та заніс додому.
Ми назвали кота Щасливцем, адже він міг успішно замерзнути на морозі, якби не мій чоловік. Тварині просто пощастило, що вчасно помітили.
Радості Костика не було меж. Пухнастий Щасливець зразу ж поліз до хлопчика у ліжко і звідти вкрай рідко вилазив. Спочатку ми з чоловіком переживали, що тварина зможе завдати шкоду хворій дитині, проте ми розуміли, що син щасливий від Щасливця. Кіт став для Костика справжнім другом.
Вони разом прокидалися. Інколи Щасливець будив Костю кінчиком свого хвоста по щоках. Тоді ми знали, що сина треба годувати, а котові насипати велику миску під столом. Після їжі хлопчик бавився з котиком. Син навіть придумав таку гру, що він бере іграшкове кільце і кидає його, а Щасливець бігає по квартирі у пошуках.
Потім не менш улюбленою забавою було, коли Костик брав у руки гумову кульку і крутив перед вусиками кота. А Щасливець, думаючи, що це якісь ласощі, намагався вкусити. Син голосно сміявся, а ми з чоловіком раділи, що хоча б щось приносить йому радість.
Коли наш сімейний лікар приходив до Кості, то кожен його візит розпочинався словами:
-Заберіть кота від хворої дитини, бо це антисанітарія.
Та хіба ми могли розлучити двох друзів. Найбільш було приємно бачити, коли Костик обіймав Щасливця і так вони разом засинали в обід та ввечері. Насправді, це видовище було найбільш дорогоцінним. Чи то через білосніжність Щасливця, чи через його поведінку, ми почали думати, що саме кіт є ангелом, який постійно перебуває з сином. Одного разу ми забрали сина до бабусі, а кота залишили вдома. Костя не їв і не спав, був дуже стривоженим. Від того часу ми вирішили всюди брати кота з собою, щоб не сталося.
Одного дня Костик дуже погано себе почував. Хлопчик просто горів, була висока температура. Я зразу ж почала шукати ліків, щоб зарадити синові. Та хвороба не відступала. Ми викликали лікаря. Щасливець ласкався біля гарячого Кості. Коли лікар поставив термометр, то на ньому було впевнено 38,8. Ми вийшли з лікарем в іншу кімнату, щоб поговорити.
Кіт терся об ноги Кості і муркотів. Через двадцять хвилин після консультації ми побачили, що хлопчик ожив, взяв кульку в руки і почав бавитися.
Ми були здивовані. На термометрі була комфортна температура. Саме тоді ми зрозуміли, що Щасливець є ангелом-охоронцем нашого сина.
Кіт назавжди залишився жити у нашій квартирі, а син через кілька років одужав.
