Коли я зустрів свою майбутню жінку, то одразу переїхав жити якомога далі від батьків та винаймав квартиру разом із нею. Весілля ми ще не планували, бо як таких коштів не було. Але згодом народились діти, двійнята, тому ми вже роздумували, щоб піти до РАГСу. Ми з моєю жінкою мріяли про те, як нарешті назбираємо гроші й буде у нас і власне житло, і хороша машина. Адже на роботу мені їхати дуже далеко. Доводиться лягати о десятій вечора і прокидатися о п‘ятій ранку, щоб встигнути скрізь. Та й жінка втомилась возити наших дітей до лікарів у ранкових автобусах, де людей дуже багато, як у мурашнику. Тому хороший автомобіль би нам не завадив.
На роботі було усе добре із зарплатою, іноді навіть давали премію. Тому ми думали над тим, щоб одружитись і зробити весілля. Але моя дівчина запропонувала мені, що за ці гроші можна купити автомобіль, хоча б на польських номерах, а весілля, мовляв, потім можна зіграти!
Так, з одної сторони вона мала рацію, але я все ж вирішив порадитись зі своїми батьками щодо цього, адже слово мого батька завжди було авторитетним.
Коли я все розповів їм, то мама з татом були дуже раді, адже вони як ніхто хотіли це свято, я у них єдиний син. Звичайно вони були проти покупки автомобіля і тоді мій тато запропонував мені, здавалось, вигідну пропозицію.
– Синку, ну ти ж подумай, у вас двоє дітей, весілля дуже потрібно зараз, як це діти ростуть у неповноцінній сім‘ї. Я розумію ви хочете автомобіль, так це звичайно дуже хороша ідея, але ми можемо «вбити двох зайців одночасно», так би мовити.
– Це як? – Здивовано запитав я.
– Ну ось дивись, ми поговоримо із нашими сватами, щоб ми разом зібрали деякі гроші, а там у мене є знайомий, який продає дуже дешево машини закордонні, ось ми там візьмемо і подаруємо вам на весілля, а на інші гроші, які вам там подарують, ти її трохи полагодиш, бо там усі авто не в ідеальному стані!
Тоді у мене заблищали очі, ми дійсно зможемо і весілля зіграти, і автомобіль отримати. Звичайно я погодився. Вирішив поки дружині не говорити про автомобіль, для неї це мав бути сюрприз. Я просто підійшов і удав, що я дуже хочу весілля, а машина, мовляв, почекає! Вона не була дуже цьому рада, але все одно прийняла і погодилась. Від тоді я ходив і мріяв про автомобіль!
І ось настав день весілля. Ми замовили красивий ресторан, запросили багато гостей: і рідню, і друзів. Вирішили не втрачати багато грошей на одяг, тому були одягнені стильно, але не дорого. Величезних застіль і пишних суконь не було, весілля більше нагадувало європейське, ніж українське: ніяких тобі традицій, викупів і конкурсів, скромно і тихо. Але на диво усім дуже сподобалось святкування.
Ми сказали, щоб подарунки вручали вкінці, щоб побачити головний сюрприз – автомобіль! І ось цей момент настав. Гості підходили й у більшості дарували гроші, тільки деякі якісь кухонні приладдя чи прикраси для дому. І коли вийшли мої батьки та батьки дружини, у мене переповнялось дихання!
– Діти наші, ми знаємо як довго ви не могли влаштувати це свято, тому що постійно економили! Ми – батьки, тому знаємо, що найбільше вам би підійшло у якості подарунка.
Вони ведуть нас на вулицю, а там стоїть наш автомобіль у чохлі, тому ще не було нічого ясно. І ось коли вони зняли цей чохол, моє обличчя просто впало на землю. Я був шокований і не в хорошому сенсі цього слова.
Перед нами стояла маленька старенька машина, а марка взагалі якась невідома, я й досі не зрозумів, що то воно таке. Я був дуже розчарований. І не знав як нам усім чотирьом там їздити, а коли діти підростуть, то взагалі буде важко. Але моя дружина мене заспокоїла і сказала, що може хоч вона їздить добре. Але по ній так не скажеш, одразу видно, що вона моя ровесниця.
Отже, після того, як усі гості розійшлись, потрібно було їхати додому. І я вирішив випробувати цю «машинку». Хотіли сісти ми туди в чотирьох: я, дружина і мої батьки, бо нам було в один бік їхати. І що ви думаєте, коли моя мама туди залазила, на місця позаду, то отримала п‘ять синяків на ногах, а тато декілька разів головою вдарився. Але нічого, якось туди влізли! Починаю я заводити цю розвалюху, вийшло це у мене із третього разу. І тільки ми виїхали із ресторану, на перехресті у нас загорівся капот. Ми так перелякалися, думали це останнє, що ми побачимо.
Після того мені батько сказав:
– Я ж говорив тобі, що полагодити її потрібно, а ти дурню сів на неї одразу, от навіщо скажи, усі наші гроші коту під хвіст! Ти хоч головою думаєш колись? І що тепер з оцим усім робити? Взяв і зламав наш подарунок! Невдячний!
Ось після цього, я рідше почав спілкуватися із татом, все ж буду тепер завжди розраховувати тільки на себе!
