7 років, як я покинула свого чоловіка-не8даху

Ми часто не бачимо в людині головного. Тепер я це точно знатиму. Життя навчило. Так, у мене  прекрасний заможний чоловік, хоча він часто мене не помічає. І хороший 6-річний син. Щоправда, надто розбалуваний. Татові він звісно не хамить, проте мене часто за людину не вважає. А ще 7 років тому усе могло скластись по іншому.

Чи жалію я? Не знаю, я ще й досі в шоці, але… Вам буде корисно повчитись, враховуючи мій досвід. Краще, все-таки, вчитись на чужих помилках. Отже, моя історія:

«7 років тому я п0кинула чоловіка. Він був непоказним, тихим, і настільки мало заробляв, що крім їжі та квартплати ми нічого не могли собі дозволити. Я так жити більше не хотіла.

Я не могла собі дозволити ні піти у салон, ні зробити манікюр чи зачіску, у гості ми не ходили. Він постійно був на своїй роботі. Він став нудним песимістом, який бубнів щось собі під ніс. Я постійно виказувала йому свої претензії, та це не допомагало. Від того позитивного і радісного, перспективного молодика, якого я зустріла в університеті нічого не залишилося. І я пішла.»

Сьогодні у нас «річниця». Я не бачила його рівно 7 років. Ми з чоловіком йшли в банк взяти кредит. Чоловік геть не хотів мене слухати, а син голосно вимагав новий планшет. І я побачила його. Він був одягнений в дорогий костюм, брендові туфлі, по бейджику я зрозуміла, що він директор банку. Мій колишній виглядав впевненим, красивим і життєрадісним, як колись, ще до наших стосунків.

Я в той момент була звісно ж у шоці. Я побачила по погляду, що він мене впізнав, проте не подав виду. Можливо, не хотів поставити мене у незручне становище, чи, може, був ображеним, хотів, щоб я пошкодувала про скоєне.

Та тоді йому не варто було нічого робити, я й так дуже сильно шкодувала у той момент. А ще більше була здивована звісно ж.

Він вийшов з приміщення. У вікні я помітила вродливу усміхнену дівчину, яка його обійняла. Вона принесла для нього обід. Мабуть, він зустрів таку ж життєрадісну та світлу людину, як він сам. У неї на безіменному пальці виблискував красивий перстень з діамантом. Отже, вони заручились.

Мене раптом осінило. Можливо він не був успішним, бо я геть його не підтримувала у всіх починаннях. Можливо, він перестав сяяти радістю, бо я завжди його пригнічувала. Можливо він мало заробляв, бо не бачив сенсу, адже думав, що мені потрібні лише його гроші.

Його щиру та добру душу  я проміняла на бездушний гаманець. Можливо моя доля могла скластись зовсім інакше. Отак тепер… Вчіться на моїх помилках, і цінуйте в людях душу! Бо зовнішність можна легко виправити і заробітну плату також.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
7 років, як я покинула свого чоловіка-не8даху