Майже 15 років щасливого подружнього життя. Без штампа в паспорті, але з щоденними милими ранковими кавуваннями і квітами просто так. Можливо, і варто було швидше заглянути до ВРАЦСу, але ніхто не ставив собі цього за мету. В певний момент я вирішив за двох.
Аналізуючи всі ці роки спільного життя, розумію, що не кожен зможе таке витримати. Бути за крок до мрії і не втілити її в життя.
Про наші проблеми ми нікому не розповідали. Не хотіли, щоб хтось втручався в особисте зі своїми порадами чи критикою. Але підозри і здогади все ж почали з’являтися. Ну як тут не здогадатися: за 15 років і досі немає дітей.
Спочатку ми не вбачали в цьому проблеми. Ну подумаєш, поживемо ще трохи часу для себе. А через кілька років, коли звернулись за консультацією в приватну клініку, отримали невтішний діагноз.
Сьогодні в сестри ювілей. На святкуванні зібрались найближчі. В один момент ми з нею залишились сам на сам і сестра одразу ж перейшла в наступ:”Як тобі моя подруга Олена? Думаю, вона б чудово тобі підійшла.” Я сприйняв це, як жарт і відповів, що Іра буде проти ще однієї жінки в нашому домі. Але сестра і далі продовжувала розхвалювати подругу, в якої за плечима вже третій шлюб і двоє дітей.
Діти… Ось до чого ця вся затія. Вслід за компліментами в бік подруги, пішла критика в сторону Іри. Мовляв, і вік не той, і раніше треба було подумати, і лікування вже зараз не допоможе… Найбільше запам’яталась фраза: “Хай зрозуміє тебе і дасть шанс створити нормальну сім’ю”. Я не бачив сенсу продовжувати наш діалог. Сказав, що розболілась голова і ми з дружиною поїхали до себе.
Але сестра не здавалась. На вихідні до нас заїхала мама і я одразу зрозумів, звідки дме вітер. Я чекав, коли ж все почнеться. Мама чекала, коли Іра залишить нас наодинці. Вона обрала іншу тактику. Спочатку говорила, як підірвалось її здоров’я за останні кілька років. Потім додала, як добре почувається, коли гостює в сестри і там проводить час з онуками. Ну а вкінці показово розплакалась і сказала, що моя Іра – егоїстка і не дає мені шансу мати своїх дітей, а їй – бачити сина щасливим.
Спочатку я захотів розповісти їй, що ми з Ірою кілька останніх років лікуємось і є вже позитивні результати. Лікарі говорять, що наші шанси суттєво зросли, потрібно тільки трохи зачекати. Ми дуже довго йшли до цього, і ризикувати нашою мрією через амбіції родичів не станемо. Але потім передумав: навіщо щось пояснювати людям, які навіть не стараються зрозуміти нас?
Ми з дружиною дійсно дуже хочемо дітей. Для цього ми пройшли непростий шлях. Лікування довготривале і недешеве. Але ми, крок за кроком, йдемо до поставленої цілі. При цьому, розуміємо і підтримуємо одне одного. А точніше – дружина розуміє і підтримує мене. Адже основна проблема саме в мені. І жодного разу Іра не звинуватила мене. А на мої пропозиції розійтися і створити сім’ю з іншим чоловіком, завжди сміялась і просила менше фантазувати.
Натомість, мої родичі захотіли вирішувати, з ким мені жити і виховувати дітей. Їм зі сторони, бачте, видніше. І нікого з них не хвилює, що ми насправді щасливі. Наше спільне випробування тільки ще більше зблизило нас і навчило не відволікатись на дрібні проблеми. Невже людям дійсно так подобається гратися з чужими долями?
