Мої батьки з раннього дитинства жили в селі. Так їх виховали старші покоління, яких вже нема. Тато зробив мамі пропозицію в 18 років. І вони з допомогою батьків побудували дім. Його дуже люблять, цінують, доглядають. Вони завжди казали, що тут найкраще місце для життя. Та й дітей своїх навчали, що про село треба думати, як про можливість побути в єдності з природою.
І ми з братом справді любили це місце, але залишитись не могли. Тут у нас безліч друзів, тішились, що маємо школу і можемо все дитинство бути поряд з батьками і водночас навчатись. А ще колядували, водили гаївки, мали справжні дитячі роки. Далі спочатку поїхали навчатись, бо університет найближчий був в обласному центрі. А потім прилаштувались гарно, мали роботу добру. Брат купив квартиру, я переїхала до чоловіка, з яким одружилась. І ми себе тут чудово почуваємо.
До батьків звісно заїжджаємо, коли виходить. Іноді частіше, іноді рідше. Проте, не забуваємо. Їм лише по 60 виповнилось, ще молоді. І, звісно, в сумному селі, де вже майже нема мешканців їм трохи нудно та незвично.
От і почали вони задумуватись про те, щоб продати дім в селі і купити квартиру у місті. Так і з нами частіше буватимуть і побачать цікавіше життя. Ми з братом їх підтримали. Адже, у нього скоро весілля. А я дізналась, що чекаю на первістка.
От вони й приїхали. Думали, що придбати квартиру, тим паче маючи гроші – це простіше простого. Обираєш, що подобається і тішишся.
Та от не все так просто. Придбали ми житло. Батьки переїхали. І почались проблеми. То з електрикою щось не так, то з каналізацією. Та ще й сусіди – наркомани. У під’їзді цілий день якісь люди підозрілі шастають. Крики, шум, гам.
Мама з татом дуже розчаровані і навіть не знають що робити далі. Можете щось порадити? Бо я вже геть зневірилась як все можна виправити і чи це щось взагалі дасть. Можливо, знову шукати варіанти в селі?
