Марія Миколаївна гуляла з внучкою на дитячому майданчику і недалеко від них стояла лавочка, на якій сидів хлопець у воєнній формі, а в його обіймах – зовсім юна дівчина. Жінка, за ці 20 хвилин, які пара просиділа біля неї, зрозуміла, що у хлопця сьогодні в армії вихідний, тож дівчина приїхала провідати його, оскільки біля неї стояла дорожня сумка. А колись, сама Марія була на тому ж таки місці, де зараз була її сусідка по лавочці.
Маша була з маленького мальовничого села на Чернігівщині. Росла вона у звичайній сільській родині й життя її було таким, як і у всіх дітей в селі – купання в річці, стрибки в пісочному кар’єрі, ігри в хованки, а взимку це була льодяна ковзанка. І ось саме в дитинстві вона вже почала дружити з Романом, яки жив на одній вулиці з нею і був трошки старшим. Вони так і виросли разом, й мало того, їхня дружба згодом переросла в кохання.
Коли хлопцю виповнилось 18 років, то його призвали в армію, Марії ж на той час було лише 17. Та на скільки сильно не хотілося дівчині розлучатися зі своїм коханим, знало тоді все село. Вона плакала й просила Романа одружитися з нею до армії, бо так їй хотілося якоїсь вже визначеності між ними, а також хотілося знати, що він від неї вже нікуди не дінеться. Але хлопець сказав, що очікування піде тільки їм на користь, й одружуватися їм поки що рано, адже Маші он ще навчатись треба. Він мав рацію.
Провела дівчина свого коханого в армію, а сама поїхала в столицю на навчання. Кожного дня Марія писала йому листи, а раз на місяць їздила в його військову частину, возила коханому гроші та те, що він попросить. Роман був з бідної сім’ї, тож батьки йому нічого не надсилали й ніколи не провідували його, а от Марія ж отримувала стипендію, половину якої їй вдавалось відкладати для свого хлопця. Це він їй таке запропонував, казав, що не видержить там без своїх цигарок, бо ними він заспокоював свої нерви. А нервував, бо Марії не було поряд.
Дівчина ж все чекала на Романа, вона мріяла вийти за нього заміж й народити йому багато дітей. Десь майже через два роки після від’їзду хлопця Маша отримала листа, де він писав, що більше її не кохає й просив більше не турбувати його. До закінчення служби коханого залишався всього-на-всього один місяць, тож дівчина думала, що це він так пошуткував, щоб додати гостроти в їхню довгоочікувану зустріч й не повірила в написане.
Та через деякий час Марії подзвонила подруга з села й розказала, що її Ромчик повернувся з армії, та й не сам, а з вагітною дружиною. Дівчина тоді не могла повірити в почуте. Біль глушив її розум і їй більше нічого не хотілось в цьому житті.
Маша дуже важко переживала зраду коханого: вона закинула своє навчання й постійно плакала в кутку своєї кімнати в гуртожитку, нічого майже не їла й нікуди не виходила.
Та наш світ би не існував, якби в ньому не було добрих людей. І дякувати Богу, що він послав дівчині справжніх подружок, які жили з нею в одній кімнаті. І саме вони тоді не дали Марії впасти в депресію, й повернули її до нормального життя. З часом біль тупішав, а бурхливе життя в місті заповнювало прогалини в її спустошеній душі. Невдовзі Маша зустріла Андрія, місцевого хлопця з гарної родини, який вже через пів року покликав її заміж. Так вона з ним до цього часу й живе, та має двоє чудових дітей та одну онуку.
А її Роман, якого вона так любила й побивалася за ним, вже давно спився у своєму селі й ходить зараз по хатах і канючить гроші на горілку. Дружина ж його покинула, а діти зневажають й ніколи до нього не навідуються.
Тож, може й недаром люди кажуть, що життя все розставить на свої місця й кожний отримає те, на що заслужив. Марія Миколаївна прогнала ці всі неприємні спогади зі свого життя й повела маленьку Настусю вкладати спати на обідній сон.