Мої батьки розлучилися коли мені виповнилося 18 років. Й Ви знаєте, не так болить мені той факт, що наша родина розпалася, як не слова мами. Вона вже згодом розказала мені, що терпіла мого батька ці роки заради мене. Чути це було боляче, правда.
Не буду говорити про те, що мій рідний батько добра й порядна людина, бо він не являється таким. Він всі ці роки часто випивав, підіймав на маму руку й вічно їй зраджував. А ще він, коли випивав, то починав докоряти мамі, що вона не народила йому сина, про якого він так мріяв все своє життя. Тож у мене склалося враження, що батько мене зовсім не любив.
Нехай він і поганий був, але вмів заробляти гроші. Жили ми у великій квартирі, у нас була машина, дача й недостачу грошей на щось ми ніколи не відчували. Мама ж ніде не працювала, бо батько її дуже ревнував і не пускав на роботу.
Мені ж ніколи не було зрозумілим те, що мама завжди пробачала батьку. Вона й надалі йому усміхалася, цілувала його коли він йшов на роботу, бо він так хотів. Й не вважливо, що ненька моя жила проти себе. Він це знав і йому це приносило якесь задоволення.
Мама не змогла покинути батька, вона все чогось чекала. Якось дива. Й дочекалася – він сам від неї пішов. Пішов до іншої жінки, більш молодшої, чим вона. А ми видихнули й стали жити нормальним життям, без цих всіх стресів та сварок.
Але життя в такій родині не пройшло для мене безслідно – я стала ненавидіти чоловіків. І родину створювати не хочу. Немає там щастя, це мені вже точно відомо, по своїй мамі. А коли вона мені розказала, що не йшла від батька заради того, щоб у мене була повноцінна сім’я, а у неї її не було, то мені стало образливо боляче…
Ну хто її просив терпіти знущання? Ну невже вона думає, що я буду жити щасливо, коли знатиму, що їй було так погано через мене? Не треба було терпіти це все, тим паче, що і я росла в нездоровій обстановці.
