Цілісіньких 12 років моя знайома марила пенсією. Коли їй виповнилось рівно 30 вона почала постійно стогнати, що хоче нарешті дожити до того заслуженого відпочинку.
Я насправді вважала це смішним. У 30 років життя ще дуже й дуже яскраве, тому не варто себе одразу ховати і жити, як сіра миша. Тим паче, якщо нема особливих заслуг, то вартувало б на професійній ниві працювати і досягти хоч якихось висот. Але це моя думка, тож нею з подругою не ділилась.
Леся не хотіла працювати та розвиватись. Вона вже вирішила, що до пенсії недалеко і взагалі з працею все скінчено. Мені від цього було смішно, та що ж будеш робити з людиною.
Про своє особисте життя Леся й не задумувалась. Ще в 25 сказала, як відрізала, що їй зовсім пізно виходити заміж. Тож жіноче щастя Леся не знайшла. Так і жила сама у квартирі. В яку переїхала, до речі в 26 років. До цього вона жила з мамою та молодшою сестрою.
З родиною тепер практично не спілкується. У сестри зараз є двоє діток. З племінниками вона також не грається і не зустрічається. Час від часу може забігти на годинку до мами.
Одяг вона собі ніякий не купляла. Казала, що на тряпочки має молодь нерозумна витрачатись. А їй нема чого цим перейматись. Так само про зачіску, педикюр, манікюр навіть мови не йшло. Навіть ті самі продукти ставали об’єктом економії грошей.
Звісно, що Леся виглядала старше за свій вік. Вона практично себе поховала. Зовсім нічим не цікавилась.
Та от всі ці розмови і загалом її характер в один момент змінились. А 42 роки Леся зустріла дуже гарного чоловіка, що був на кілька років старшим. Вона в один момент змінила всі свої погляди. Почала гарно вдягатись, доглядати за собою.
Окрім того, вона зовсім не думала про пенсію і стала вважати, що в неї все ще попереду. Це насправді чудово. Сподіваюсь усі ті втрачені в якійсь мірі роки вона наздожене. І стане справді щасливою.
