Десь з місяць я ходив незадоволений життям і взагалі всім на світі!
Дратували мене і діти, які бігали на дитячих майданчиках та шуміли без перестанку, і їхні мамочки, що лише сиділи в телефонах і жодних зауважень не робили своїм чадам. І на роботі одні дурні мені траплялись. Я відчував, що дуже втомлений.
Справа в тому, що у мене власне виробництво. Я заснував бізнес за два роки після закінчення університету. Зараз мені 32 і я успішно управляю своєю компанією. Та навіть не маю коли потішитись. Інколи думаю, що краще було б якби просто працював на когось і не брав на себе стільки обов’язків та відповідальності. Якийсь час навіть називав бізнес своєю карою.
З рідними я не спілкувався. Батьки жили в маленькому містечку, а сестра і брат у селі. Я ж переїхав у столицю, щоб спочатку навчатись, а потім і працювати. Вони останнім часом теж мене дратують.
Постійно скаржаться на якісь незрозумілі проблеми і життя, хоча навіть не знають які це дрібниці. Через таку обмеженість я припинив зовсім з ними спілкуватись. Лише раз на місяць беру слухавку від мами, щоб дізнатись чи все гаразд. От в такому настрої я звільнив 12 людей. Не розумію, чому і досі їх тримав. Повертаюсь з роботи пішки, бо громадський транспорт вже набрид, а машину віддав у сервісний центр. Раптом почув прохання про допомогу підійняти пакет. Це була молода дівчина, яка сиділа в візку. Мабуть, не могла ходити. Я запропонував їй піднести пакет додому. Ще й виявилось нам по дорозі. Я допоміг їй і дізнався історію про те, як вона захворіла. Проте, дівчина не жалілась жодної миті.
Її голос був добрим, веселим, сильним. Я почав спілкуватись з Юлею і відчув, що тепер змінююсь.
Мені стало набагато легше на душі, я навчився цінувати життя. Минув рік з того часу. Я часто буваю в рідних. Ми з Юлею одружились. І я зараз дуже щасливий.
