В одному селі жила дівчина. Всі вважали її дурненькою. Її родина була багатодітною, тому ротів вистачало. За дурненькою ніхто не стежив. Її вважали розумово відсталою, тому просто сприймали, як створіння, що живе само по собі. Таке враження, що батьки опустили її з виду. Натомість дівчина дуже добре ладнала із сусідами. Можна сказати, що її рідні батьки стидалися такої дочки, адже вони виглядали недобре перед сусідами, вони не хотіли такої дитини, адже поряд з дурненькою були розумні діти, що були дуже талановитими, добре вчилися у школі, ходили на спортивний гурток. Одним словом – окраса батька та матері. А от дурненька псувала цей загальний імідж.
Одного разу вона то води принесе, то постіль допоможе попрати. Сусіди шкодували дурненьку, завжди годували її, давали щось одягнутися. Так її годували та одягали, тому батькам зовсім не було ніяких неприємностей. Тут піде бідолаха попрацює, то дадуть сиру і молока. Там піде – одягнуть у новеньку сукеночку та ще й бантики почеплять. Любили дурненьку селяни, шкодували її, адже дитина не винна, що народилася несповна розуму. Так вже Господь розпорядився над її невтішною долею.
У селі ніхто не сміявся із дурненької, навпаки, її хвалили за працелюбність. Зрештою, до неї звикли, як до якогось елементу, такого важливого для всіх.
Найбільше дурненька дівчина любила слухати, як співають її односельчани. Щонеділі люди, як то звикло по селах, збиралися і співали пісень. Ось і дурненька дівчина намагалася сісти біля гурту і собі заспівати.
Треба сказати, що у дівчини був прекрасний голос. Кожну ноту вона виводила із такою любов’ю і самовіддачею. Сусіди не могли налюбуватися її співом.
Але ось одного разу у селі трапилася біда. Страшна повінь затопила село. Чимало хат просто потопали у воді. Треба сказати, що село було недалеко від місцевої повноводої річки. Настав сезон дощів, води все прибувало і прибувало.
Народ бігав з відрами з надією позбутися заливів хат. У селі був страшний переполох, адже було пошкоджено абсолютно все. Меблі у хатах, худоба, абсолютно все потерпіло.
Люди бігли до хати діда Микити, її найбільше затопило. Односельчани намагалися допомогти старенькому – витягали всі-всі речі, щоб хоч якось врятувати їх.
Та ось за своїми спинами вони почули прекрасний спів. Це співала дурненька дівчинка. Вона виводила так майстерно мелодію, що всі на мить покинули паніку, відра і заслухались. Дівчина стояла над водою і її звуки торкалися поверхні. Опісля вона підійшла до односельчан і простягнула руку. У затисненій долоні було двоє пташенят. Односельці згадали, що якраз пташенята щойно вилупилися у гнізді біля хати діда Микити. Вони всі остовпіли від здивування.
-Дорогі односельчани, наша дурненька дівчинка показала нам, що насправді всі наші турботи – минущі. Ось і сьогодні ми зійшлися разом і зараджуємо нашій біді, але чи завжди робимо так? – зазначив сільський голова.
З того часу жителі села ще більше полюбили дурненьку дівчинку, а її батьки стали більше звертати на неї увагу, адже їхня дочка змогла торкнутися серця.
