Зла пацієнтка

Мирославу Підлісну, жінку приблизно 50 років, привезли до нас у лікарню із маленького містечка. Вона була повновидою жінкою, з гарною освітою, прекрасним смаком одягу. Сталося так, що у її маленькій поліклініці виявили рак молочної залози. Проте жінка хотіла проконсультуватися із столичними лікарями. У жінки було двоє дорослих синів, чоловік. Вона прагнула повернутися до спокійного життя. Мирослава все життя крутилася наче білка у колесі. Вона постійно була у круговерті свого життя, адже то чоловік, то діти і ніколи вгору глянути. Саме життя зробило Мирославу жорсткою і холодною, наче камінь. Тому вона намагалася так і реагувати до інших, хоча в душі була надзвичайно ніжною жінкою.

У лікарні Мирославу назвали «злою пацієнткою», адже вона всім псувала настрій, була дуже балакучою і деколи заговорювала аж до печінок. Тому медичний персонал обходив її стороною, тільки як щось було вкрай потрібне. Вона завжди була чимось незадоволена, завжди сварилася, висловлювала свої примхи. Інколи вона не хотіла навіть здавати аналізи, бо вважала, що медсестри не вміють правильно витерти стіл. Всі навколо вважали Мирославу злюкою, бо вона могла придертися до дрібниці. Все їй не те, все їй не так. Такі люди, зазвичай, взагалі не мають ні друзів, ні товариства.

Навіть у палаті Мирослава лежала у куточку, інші пацієнти не прагнули особливо спілкуватися з нею, адже вона постійно нарікала на життя. Ще б, а що зробили би ви, якби вам сказали, що у вас рак? Жінка відчувала захворювання дуже різко, вона ні з ким про це не говорила, але на її обличчі було все помітно. Мирослава була блідою, з понурим поглядом. Життя для неї було найбільшим досягненням та радістю.

У мене якраз була денна зміна. Всі підколювали мене з персоналу, що доведеться панькатися із Мирославою, що вона мене облає, що в мене впродовж всієї зміни буде зіпсований настрій.

Але я подумала, що не такий страшний чорт, як його малюють. Я посадила Мирославу на візок, і ми поїхали на дослідження мамолога.

  • У вас у лікарні всі тут такі – непривітні. Ніхто ні поговорити, не розрадить, всі біжать, – заговорила Мирослава.
  • Знаєте, це ж лікарня, тут у кожного є свої справи.
  • Я не можу знайти нормального лікаря, адже у провінції мені сказали одне, проте я вже нікому не довіряю. Всі вони брешуть.
  • Не переживайте, наша лікарня – одна з найкращих, тут точно вам допоможуть.

Ось так спілкуючись ми наблизилися до ліфта. Мирослава фиркала, видно їй знову щось не подобалось.

  • У цій лікарні навіть ліфти зазвичай переповнені, ніякого комфорту, хоча за послуги лікування беруть дорого, – озвалася жінка.
  • Не хвилюйтеся, зараз, у цей час, ліфт порожній, – сказала я.
  • Аякже.

Я натиснула кнопку ліфта, яке було величезне здивування жінки, коли він виявився порожнім. Мирослава дивилася у дзеркало, міркуючи, що сказала зайве.

Коли ми під’їхали під кабінет мамолога, то у черзі було майже сотня жінок.

  • Ну от, ми тут до обіду вистоїмо, – нила Мирослава.
  • Не хвилюйтеся, вас зараз викличуть у найближчому часі. І не бійтеся, я думаю, що з вами все добре.

Минуло двадцять хвилин, відчинилися двері, і медсестра крикнула:

  • Чи є пацієнтка Підлісна? Вас очікує лікар.

Мирослава була надзвичайно шокованою. Вона встала з візка і пішла до дверей. У її очах було величезне здивування. Жінка ще глянула на мене перед тим, як відчинити двері.

Пацієнтки не було приблизно годину. Зрозуміло, що обстеження мамолога тривають довго. Я вже нервово ходила з одного кінця коридору в інший. Аж ось відчинилися двері, і вийшла Мирослава. Вона глянула на мене вдячним поглядом і сіла у візок.

  • То як ваша консультація?
  • Ви знаєте, лікар сказав, що лікарі провінційної лікарні помилилися. Справді, у мене є невеличка пухлинка, але це зовсім не рак. Мені аж від серця відлягло, – говорила з трепетом Мирослава.
  • Бачите, я ж казала, що все буде добре, – відзначила я.
  • На жаль, я вам не вірила, – похнюпилась Мирослава. – А як ваше ім’я?
  • Мене звати Віра.
  • Як я не здогадалася. Вибачте за мій поганий настрій і постійне скиглення.

Мирослава ще не була ніколи такою щасливою. Вона просто світилася від щастя. Мої співробітники сміялися, що я ніби чарівна фея, яка перетворила Бабу Ягу у добру королеву.

А я була щасливою, що у нашої пацієнтки склалося все добре. Як часто нам у житті бракує віри!

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Зла пацієнтка