Нас у мами двоє – я і моя старша сестра Інна. Ми обидві виїхали з нашого села, отримали дипломи про здобуття освіти й живемо у місті. Батька ж нашого раптово не стало ще 7 років тому, тож ненька наша живе сама.
Життя моєї старшої сестри склалося добре – вона вийшла заміж за небідного чоловіка, який старший за неї на 15 років й народила йому двоє синів. Інна мені якось жалілася, що не по великому коханню вийшла за свого Владислава, а по уму – він багатий, тож зможе їй і їхнім дітям забезпечити гарне життя. Та хто ж їй тут лікар, вона сама творець свого життя.
Мій же шлюб був протилежним – живемо ми з чоловіком бідно, але у великих та взаємних почуттях. У нас з ним народилося троє дітей: двоє дівчаток та хлопчик, й живемо ми всі на орендованій квартирі. Й зрозуміло ж, що на таку велику сім’ю грошей завжди не вистачає.
Своїй сестрі я не заздрю, а навпаки, намагаюся радіти тому, що у неї все добре й навіть краще, ніж у мене. Та Інна, коли вийшла заміж, зовсім змінилася й стала іншою людиною. Вона геть не звертає уваги на почуття інших людей, зазналася й звичайних людей вважає нижчим сортом.
Й це я кажу не просто так й зараз розкажу причину таких думок. Коли ж ми всі з’їжджаємось до нашої мами, то завжди сваримось. От що я, що мій чоловік, тільки но переступимо поріг батьківської хати – то відразу беремося за роботу. Мій Ігор рубає дрова, наводить порядки у дворі, а я в цей час наводжу чистоту у будинку й готую на всіх їжу.
Сестра ж моя в цей час йде засмагати на річку чи навіть лягає прямо у саду на покривалі, а її чоловік взагалі весь час спить. Ну мені це якось образливо, бо ми ж всі працюючі люди й втомлюємося однаково – не можна ж так…
Та це все нічого, в порівнянні з іншим. Сестра часто привозить до мами своїх дітей: чи то на канікули, чи вихідні, або ж на літо. В цей час і мої дітки там. Ми ж, коли веземо своїх діток в село, то привозимо купу продуктів і всього необхідного для них, а якщо ж ці гостини на тривалий вже час, то й гроші мамі залишаємо. Й нехай, це будуть останні гроші, але вони їй будуть потрібніші.
Інна ж зовсім нічого цього не робить. Вона завозить своїх хлопців і що хочеш, те з ними й роби… А мені ж шкода маму, у неї ж пенсія маленька, й більше ніяких прибутків вона не має. Звідки ж їй всього набратися для онуків?
Та і я ж залишаю гроші для своїх, а не для її дітей. Та мамі соромно сказати Інні, що їй чогось не вистачає, вона у нас добра людина й дуже вихована. То й мовчить бідна.
А сестра моя зовсім не така, не можу зрозуміти в кого вона пішла – пихата й нагла. Й батько був наш зовсім протилежний їй. От Інна ж й не бідна людина, має змогу й допомагати матері більше чим я, але не робить цього. Й не соромно їй зовсім. Бо вона думає, що є королевою в цьому світі й всі їй винні. От як з нею нормально спілкуватися?
