Колись, бувши ще юною 21–річною дівчиною, я не послухала настанов своїх батьків, то тепер мушу від цього пожинати плоди. Кохання закружило мені голову й повело своєю стежкою життя.
Народилась і виросла я в мальовничому селі, яке розкинулось на берегу річки. Дитинство у мене було щасливим, я мала чудових люблячих батьків та брата. Коли мені виповнилось 18, то довелось покинути батьківський дім і поїхати вчитися в місто. Я вступила до педагогічного університету, а вже на другому курсі зустріла Григорія. Він був такий гарний і романтичний хлопець, що у мене просто не було шансів у нього не закохатися. Ми з ним зустрічалися вже майже рік, коли мені стало відомо, що у мене під серцем його дитя. Я тоді навчалась на третьому курсі, а Григорій вже на останньому, п’ятому. Мій хлопець, як справжній чоловік, відразу ж, як тільки дізнався про мій стан, запропонував мені одружитися з ним.
Я тоді так мріяла про заміжжя, що не думаючи погодилася і на радощах покинула університет. На цьому тоді ще наполіг Григорій. Він сказав, що його дитина не повинна страждати у материнському лоні, від того, що його мама навантажує себе навчанням. Ну я і не стала перечити своєму нареченому, дуже довіряла йому.
Звичайно ж, що я подзвонила своїм батькам і розказала їм, що у них скоро буде внук чи внучка і, що я виходжу заміж. Перше їхнє запитання було не про те, як я себе почуваю, а воно звучало так: «донечка, а як же навчання, як же диплом? Ти ж хоч не покидай навчання! Як же ми тоді будемо в селі людям в очі дивитися? Це ж сором який…» Мене тоді це розізлило і я різко так відповіла їм, що не буду більше вчитися, воно мені більше не треба, бо у мене чоловік буде забезпечувати родину, та й житло у нього є, він міський. І мати, і батько тоді вмовляли мене не слухати свого хлопця і не покидати навчання, та я їх не послухала, й навіть образилася ще.
На наше з Григорієм весілля ми не запрошували нікого зі своїх рідних, грошей у нас на пишне святкування не було, тож ми покликали лише декількох друзів. Розписалися й посиділи в кафе – на цьому все.
Далі життя бігло якось швидко, рік за роком. Григорій досягнув успіхів у кар’єрі й непогано заробляв, був начальником в державній установі. Я ж ніде не працювала, а займалася спочатку дітьми, а потім, коли вони підросли, просто займалась господарством: садила грядки, вирощувала сортову полуницю, саджала рідкісні троянди й займалась садівництвом. Цілими днями була вдома.
Діти ж виросли й жили вже своїм життям. До батьків своїх я приїжджала десь один раз на рік і то ненадовго, не хотіла вислуховувати від них про те, що сама собі зламала життя й скоро про це пожалію.
Одного разу я їхала містом і випадково побачила свого чоловіка. Він стояв на вході в один ресторан і цілувався з якоюсь білявкою. Мені враз стало зрозуміло, що Григорій мені зраджує.
Ввечері я дочекалась чоловіка і сказала йому, що бачила його з іншою. На що Григорій мені сказав, що він ні про що не шкодує і давно вже хотів зі мною розлучитися.
В той же вечір я зібрала свої речі та покинула будинок. Мені довелось орендувати собі квартиру, оскільки піти мені було нікуди. Дітей же тривожити я не хотіла, а до батьків поїхати означало б те, що вони були все-таки праві.
Заощаджень великих у мене немає, тільки деякі коштовності, та й ті на мені. Та й жити мені ніде, оскільки будинок оформлений на матір Григорія – мені явно нічого не світить.
Сиджу я в цій чужій квартирі та думаю: як жити далі? Куди йти працювати, якщо в мене навіть диплома немає? І все тепер згадую своїх батьків… Які вони були тоді праві. Соромно мені, що я так повелася з ними й не послухала тоді. Та час не повернеш.
