Тетяна живе в шлюбі зі своїм чоловіком вже 30 років, а щасливою ніколи й не була. Точніше, була, та не з Микитою. Колись і в її житті було справжнє кохання, та вона його сама й зруйнувала.
Ще бувши студенткою четвертого курсу медичного університету, Таня закохалась в одного хлопця з її факультету, й це кохання було взаємним. Денис же, як і сама дівчина, був не місцевий. Хлопець дуже гарно вмів демонструвати Тетяні свої почуття: дарував їй квіти, писав для неї вірші та навіть носив їй на пари булочки, які робив сам. Мати ж хлопця, коли лаштувала сину сумку в місто, завжди передавала для дівчини якісь смаколики чи в’язані речі, які робила своїми руками.
Після того, як Тетяна отримала диплом – вона пішла працювати. Жила дівчина тоді з Денисом на орендованій квартирі й вже була запланована дата їхнього весілля. І батьки, і вони самі вже готувалися до святкування.
Та одного дня до Тані на роботу, а працювала вона лікарем, прийшов один пацієнт, який невдовзі почав проявляти до неї знаки уваги і як виявилося потім, не даремно. Микита був чиновником на великій посаді, їздив на дорогому авто й жив у великій елітній квартирі в центрі. Те, що він був старший за дівчину на 10 років – її не лякало. Тетяна, як то кажуть, повелась на його дорогі подарунки, обіди в ресторані й великі букети квітів. Майже через два тижні після їхнього знайомства Микита зробив дівчині пропозицію. Вона погодилась. Чому? А тому, що завжди мріяла жити в достатку, а життя з Денисом на орендованій квартирі було для неї не багатообіцяючим. Вона тоді думала, що зробила правильний вибір.
Таня розірвала заручини з Денисом, забрала свої речі з їхньої квартири й пішла до Микити. Що тоді переживав її наречений – одному Богу відомо, її це тоді не хвилювало.
Батьки теж спочатку ображалися на доньку, але на її весілля з Микитою все-таки прийшли. Подумали, що не мають права щось не дозволяти доньці – це її вибір і тільки вона знає, як їй буде краще.
Перший рік подружнього життя був для дівчини казкою: вони їздили раз у два місяці відпочивати за кордон, ходили часто в дорогі ресторани, купували дорогі речі й коштовності, й Таня ніколи не чула від свого чоловіка слова «ні». Та після народження сина Микита помінявся: у нього пропав інтерес до дружини, він мало бував вдома, а інколи й зовсім не ночував. Чоловік дозволяв собі підняти руку на дружину й словесно образити її нізащо. Сам він частенько гуляв на стороні, а Тані не можна було навіть вийти з подругами попити кави. Весь той дорогий одяг і коштовності жінці було просто нікуди одягати. Батьків же своїх вона бачила рідко, бо чоловік ревнував її й до них.
Жили вони так десь років 10, а потім Микита втратив свою роботу і свої статки. Їм прийшлось переїхати жити до старенької квартири дідуся Микити, яка вже декілька років стояла порожня. Чоловік же після отриманого стресу зовсім наче озвірів, постійно кричав і все повинно було тільки так, як він скаже. В ті часи у подружжя народилася ще й донька, тож життя їхнє було й дуже таки не простим. Потрібні були кошти, щоб прогодувати двох дітей, а їх на той час не було. Дякувати Богу, що давній товариш Микити по старій дружбі влаштував його на роботу, не дуже правда оплачувану, але на хліб вистачало.
Так і жила Таня, в постійному стресі та приниженнях від чоловіка. Микита ж просто людиною такою був: всіх ненавидів і наче спеціально робив так, щоб всі плакали. Жінка терпіла його, бо хотіла, щоб у дітей була повноцінна сім’я. Та і йти їй було нікуди, а до батьків би вона ніколи не пішла – соромно було.
Йшли роки, діти виросли й пішли навчатися, а згодом у кожного з них з’явилась своя сім’я. Тетяні ж й надалі приходиться ходить біля свого чоловіка й виконувати його забаганки, а на старості він став ще гіршим. Що ж, сама винна, що обрала тоді його.
А Денис же, до речі, проживає щасливе життя. Одружився, має з дружиною трьох дітей і організував свій аграрний бізнес. Часто Тетяна згадує його, й жаліє, що колись так помилилась. Не так сталося, як гадалося.
