Ми з чоловіком довго мріяли про власну квартиру. Усі роками відкладені гроші вклали в неї та переїхали в новобудову. Це був житловий комплекс на краю міста. Ще ніхто з родичів не знав про нашу нову адресу, але одна людина швидко довідалась. Це була колишня дівчина мого чоловіка.
Вони зустрічались ще у школі. Він був її першим коханням, але через те що в них були різні характери, невдовзі розійшлись. Ірина, вважала, що Артем, тобто мій чоловік, був її власністю. З його слів вона часто починала істерику, коли він хотів провести час з кимось крім неї. Дівчина на прощання сказала – “Все одно моїм будеш”. Але Артем не звернув на це уваги та згодом познайомився зі мною. Ми одружились, проте дітей у нас не було.
Я не знала, як виглядала ця Іра. Лиш одного разу бачила фото у випускному альбомі. Але гуляючи біля дому ми побачили її. Це була та сама колишня. Виявилось, вона поселилась в домі напроти. Дивний збіг обставин, подумала я. Ми порозмовляли, але мені не подобався погляд яким вона дивилась на мого чоловіка. Артем заспокоїв мене, говорячи, що ці стосунки були понад двадцять років тому і зараз не мають ніякого значення. Але я не могла спокійно жити знаючи, що ця жінка поруч. Зустрічаючи її знову ми удавали, ніби не знайомі.
Чоловік почав часто хворіти. Я думала, що це через стіни в новій квартирі, можливо, воли були оброблені якоюсь хімією. Ми навіть ходили до лікаря, але в його аналізах було все чудово. Проте, самопочуття чоловіка кращим від того не стало. Потім він почав затримуватись на роботі. А через деякий час зібрав речі та повідомив, що йде від мене.
Пішов він не так далеко, як я думала. А до своєї колишньої. Тепер вони удають, що не знають мене. Прибираючи, під своїми дверима я побачила моток з пір’я та зілля. Мабуть, приворожили мого чоловіка.
