Сама я родом із села, яке оточене лісом та водоймами. Із самого дитинства ми з братами та сестрами були охочі до роботи. Літом ми збирали ягоди та гриби, аби здати та отримати гроші, також ловили рибу та продавали на базарі. Мабуть, ще відтоді в мені прокинулась підприємницька жила. Чим старшою я ставала, тим більша була в мене жага працювати та заробляти гроші.
Батьки мене ніяк не підтримували, та лише пригнічували своїми насмішками типу: “Залишишся жити в селі, хоч буде кому свиням хвости крутити”. Через це я багато плакала, та зневірилась у собі. Але завдяки Антону, моєму хлопцю, віра в себе поступово поверталась.
Він завжди був таким, як і я. Ми разом розмовляли про плани на майбутнє, і першого його ціллю було переїхати жити до міста, де наші бажання та цілі могли б здійснитись із більшою можливістю.
Тільки Антона я завжди бачила поруч із собою, адже всі хлопці, які залицялись до мене, мали намір й надалі залишатись у селі, аби нічим не займатись, що потребує розумових зусиль. Звичайно, це ж набагато легше.
Після того, як я закінчила школу, ми з Антоном, який був вже в ролі мого хлопця, зібрали речі, і поїхали до міста. Ми не мали практично нічого, окрім кількох тисяч, аби винайняти квартиру.
У нас не було родичів, які б могли допомогти із роботою, прожиттям тощо. Ми все починали з нуля. Звичайно, що все давалось зовсім не просто: перші місяці ми працювали на низькооплачуваних роботах, аби хоч мати кілька сотень на харчування. Та з часом справи почали налагоджуватись
Зараз набагато легше почати з нуля, оскільки є багато можливостей в інтернеті, тому я почала свій бізнес із продавання речей у соц. мережах. Згодом справи пішли вгору, ми з Антоном відкрили свій перший магазин, потім другий. Віднедавна ми почали шити речі на замовлення. Сказати, що ми зараз у великому плюсі не можу, бо до відкриття готується третій магазин.
Нещодавно мені телефонувала мама, і просила, аби ми з Антоном купили їм із батьком трактора. “У тебе грошей багато, а ми б хотіли також щось заробляти. Батько б міг орати людям городи…”. Тоді я сказала мамі, що у нас зараз немає вільних грошей зовсім. Також ми відкладаємо на квартиру, оскільки досі живемо на винайманій, адже всі гроші йдуть на розвиток бізнесу. Мені було трохи незручно відмовляти матері, але я говорила правду…
Про наші досягнення із наших односельців ніхто не знав, бо я навіть матері практично нічого не говорила. Мені й досі було образливо через те, що вони з батьком не вірили в мене, сміялись із моїх бажань, тому я фактично все тримала в таємниці. Вони лише знали, що у нас є бізнес, який приносить гроші.
Та близько тижня тому до мене зателефонувала тітка, з якою я зовсім не спілкуюсь, лише телефоную, аби привітати на свята, і запитала чи справді ми там із Антоном пухнемо з голоду, як говорить моя мама всім у селі.
Тоді я навіть не знала, що відповісти, адже була шокована. Ми з коханим вирішили, що варто відвідати наших родичів, аби запитати що ж це за брудні плітки.
За тиждень ми навідались до нашого села, де виросли. Все лишалось незмінним: ліс, неподалік хат, озера по дорозі, змінилось лише те, що ми стали дорослими.
Люди, які проходили повз нас, озирались, роблячи здивоване обличчя. Звичайно, історія, яку всім розповіла моя мати — це брехня. Ми приїхали на новому авто, гарно вбрані, з подарунками для родичів, а не бідні, голодні люди, які не можуть повернутись додому, бо їм соромно.
На подвір’ї ми зустріли мою маму, яка дивилась на нас із презирством. На моє питання чому вона так робить і навіщо розповідає брехню про нас, їй вдалось лише нахилити голову і щось тихо сказати собі під ніс.
Коли я перепитала, що вона сказала, то мати відповіла вже голосніше: “А чому це ти, доню, не допомогла нам із батьком? Я просила в тебе допомогти нам, купивши трактор! А моя донька відмовила мені в такому простому проханні!” – говорила вона. На моїх очах бриніли сльози, і я не могла повірити, що та людина, яка сміялась із мене, не вірила в мою мрію, зараз злиться і розповідає всім брехню про мою сім’ю через те, що я не допомогла їй. Коли мені потрібна була допомога, то вони з батьком казали, щось про свиней, яким я повинна “крутити хвости”, а тепер ображається на мене?
Ми з Антоном сіли в автомобіль та поїхали додому — я не збираюсь нікому нічого доводити, нехай живуть, як їм заманеться, і роблять все, що захочуть, але не чіпають мене.
Ця ситуація дуже мене образила, і у мене немає ідей, що я повинна робити далі.
