– Ми занадто різні, вибач, але я більше не люблю тебе, тому нам потрібно розійтись.. – останнє що почула Олександра від Павла. Більше вона його не бачила.
Їхня історія кохання була дуже романтичною, все як у фільмах. Познайомились на першому курсі університету, навчались на одному потоці. Так закрутились їхні стосунки, які тривали всі роки навчання. На останньому курсі Павло зробив пропозицію Олександрі вийти за нього заміж і дівчина без вагань погодилась. Родом вони були з різних міст і на диво Олександра жодного разу не гостювала у батьків коханого, у нього завжди знаходились якісь відмазки, щоб не знайомити їх з коханою.
Підготовка до весілля була в самому розпалі, адже до їхнього дня залишалось менш як місяць. Та в один день Павло вирішив розійтись з Олександрою. Вона благала хлопця заспокоїтись і спокійно їй все пояснити, думала, що це через хвилювання перед таким важливим днем. Але Павло був налаштований рішуче, попросив дівчину жити далі, а про нього забути.
Олександра тоді довго блудила по місту, плакала й все роздумувала про вчинок коханого, ніяк не могла зрозуміти, чому він так з нею поступив. Навіть в день весілля прийшла до РАЦСу й до останнього чекала появи Павла.
Знала б вона в чому діло насправді…
Та тоді дівчина закрилась в собі, ні з ким не спілкувалась і нікуди не виходила. Благо, її подружки робили все можливе, щоб якось підбадьорити та відволікти від цієї неприємної події. Дякуючи їм, Олександра не зациклювалась на поганому й помалу стала повертатись до звичного життя. Знайшла собі роботу й з головою у неї поринула.
Так пройшов рік, тоді вона зустріла Володимира. Він якраз перевівся у їхній відділ і вони стали працювати разом. Чоловікові Олександра одразу сподобалась, він довго добивався її уваги та симпатії, і вже через пів року вони почали зустрічатися. Дівчина вже й забула про своє минуле нещасливе кохання й ім’я Павла не викликало у неї більше сліз. Вона нарешті знов стала щасливою. Володя був хорошим відповідальним чоловіком, незабаром зробив пропозицію коханій і вони стали жити разом.
Одного разу Олександрі зателефонували, це був незнайомий жіночий голос, жінка відрекомендувалась сестрою Павла й просила зустрічі з дівчиною. Казала, що має для неї важливий лист.
Олександра довго вагалась, чи йти їй на цю зустріч, чи можливо не варто ворушити минуле й продовжувати жити щасливим теперішнім. Але цікавість взяла гору.
Зустрілась з незнайомкою, та поцікавилась як живе Олександра, а тоді передала їй листа. Дівчина одразу захопилась його читати, й була шокована його змістом, одразу вийшли сльози й Олександра нарешті зрозуміла, чому колишній коханий з нею так вчинив.
Виявилось, що Павло дізнався про свій важкий діагноз за декілька місяців до весілля. Спочатку розглядав різні варіанти лікування, шукав лікарів, а коли зрозумів, що жити йому залишилось не довго, вирішив не обтяжувати цим свою кохану й покинути її. В листі просив пробачення в Олександри й побажав їй щасливого майбутнього.
Сестра Павла повідомила дівчину, що її брат помер через 3 місяці після розставання. До останніх своїх хвилин він з любов’ю згадував про Олександру й шкодував, що все так сталося. Тоді вона зі слізьми на очах повернулась додому.
Цей лист їй не давав спокою, вона поділилась цією історією з Володьою. Той підтримав її, та запропонував з’їздити на могилу, щоб Олександра змогла як слід попрощатись з Павлом. Дівчині сподобалась ця ідея і вони вирушили в рідне місто покійного. Знайшовши могилу Олександра довго плакала, багато розповідала та ніби спілкувалась з Павлом. В кінці ж, додала, що зробить все можливе для того, щоб виконати прохання з листа й стати щасливою.
Тепер Олександра і Володя одружені, у них троє прекрасних діток. Дівчина виконала прохання й зараз лише з усмішкою згадує Павла.
