Моя подруга сказала, що їй подобається наш співробітник. Це був чоловік з відділу кадрів. Він був скромним, але в компанії своїх ставав відкритим і дуже веселим. Не зважаючи на те що Таня була моєю подругою та я бажала їй лиш найкращого, одночасно вважала, що цей чоловік їй не підходить. Бо вона була тою, яка шукає багатія, який буде її забезпечувати, а той не зміг би відповідати її стандартам.
Був кінець зими і ми святкували день народження подруги. Вечірка була у місцевому ресторані. Раптом подзвонив мій телефон, це був той самий чоловік. Виявляється, Таня йому теж подобалась, тому хотів привітати її. Він спитав адресу ресторану та через двадцять хвилин приїхав з величезним букетом тюльпанів. Подруга була приємно здивована та запросила його приєднатися до компанії.
Наступного дня я одразу побігла розпитати Таню, як все пройшло і чи було продовження. Жінка розповіла, що піде з ним на побачення, але тепер у неї появились сумніви. Адже у них тепер появився новий начальник, який також кинув око на неї. Саме тому я не хотіла, щоб вона заводила роман з ним, тому що уподобання Тані мінялися щохвилини.
Через тиждень побачила цього чоловіка в кав’ярні біля роботи. Він одразу впізнав мене. Ми розговорились, і виявилось, що моя подруга припинила їхнє спілкування, говорячи, що не готова. Мені було шкода його. Ми ще довго розмовляли наче були сто років знайомі. Після цього випадку наші зустрічі стали частіші. Врешті-решт ми почали жити разом.
Подрузі я не розповідала про наші стосунки. Адже не хотіла, щоб ніхто з колег дізнався про наш службовий роман. Але одного разу вона побачила, як він поцілував мене перед входом у кав’ярню, де ми вперше розмовляли. На роботі вона влаштувала мені привселюдний скандал, говорячи, що я відбила в неї чоловіка, що взагалі я жахлива людина і розлучниця. Але ми почали наші стосунки, коли вони вже не були разом.
Чи справедливо називати мене розлучницею в цьому випадку?
