Одного разу я розмовляв зі своїм другом. Він, як завжди, починав жаліtись на свою дружину. Це продовжувалось з дня їхнього одруження і мені вже добряче набридло.
–Яка ж вона занудна. Кожного разу щось не там покладу і одразу її преtензії. Мало того, ще й на себе взагалі «zабила». Зовсім за собою не доглядає, нігті не робить, волосся не вкладає, постійно одягнена сіро й буденно.
Я задумався. Звісно ж вона так поводиться. Він ніколи їй не допомагає, бо вважає, що жіночу роботу повинна робити дружина. На ній трималось все господарство і маленька дитина. Мало того, від чоловіка доброго слова не дочекаєшся. Він ніколи не казав їй компліментів, лише одні доhани. Те не так зробила, там не так сказала.
–А що ти зробив для того, щоб дружина інакше себе поводила? – спитав я.
–Тобто, що я зробив? Кожного дня працюю, сім’ю забезпечую.
–Це, звісно ж, добре. Проте є і важливіші речі. Твоє ставлення, наприклад. Уяви, що твоя дружина складається з твоїх слів про неї. Спробуй хоч раз про неї щось хороше розповісти.
Мій друг замовк і нічого більше не відповів. А от я замислився: як часто таке трапляється. На жаль, ми не думаємо про свою роль у житті людини, а засуджуємо інших. Та хіба наші пр0блеми зникнуть якщо хтось біля нас якось зміниться? Зовсім, ні. Людина навпаки потрапляє в певне замкнене коло: її карtають, що вона щось робить не так, і вона щось робить не так, бо її карtають.
Варто хоча б іноді задумуватись не лише про себе, а й про інших. Їхні почуття, думки, потреби. І ніколи нікого не zасуджувати, бо це аж ніяк не допоможе. А лише погіршить ситуацію.
