Моєї мами Олени не стало вже давно, ще коли мені було 17 років. Я завжди дуже за нею сумувала, бо вона була найріднішою людиною для мене. Час лікує…
Зараз мені 46 років, у мене двоє дітей — близнята, і обидва навчаються в іншому місті, приїжджають рідко, також чоловік, який працює закордоном, і буває вдома тричі на рік. Сама я сиджу вдома, бо мушу доглядати наше хазяйство — ми тримаємо кролів та каченят.
Все це займає зовсім не багато часу і сил, тому я вирішила посадити понад забором багато різних квітів. Квітник — це те, що ніколи не зіпсує картини. Замовивши в інтернеті різноманітних саджанців та цибулин, я прийнялась копати землю там, де намітила квітничок.
Довго своєї посилки мені чекати не довелось — за два дні мені подзвонили з пошти та сказали, що мені прийшло якесь відправлення. Забравши все, я відразу взялась садити свої квіточки.
В першу чергу я висадила улюблену рослину своєї мами — нарциси. Запах свіжозрізаних квіток навесні завжди змушував мене прокидатись зранку. Мама завжди приносила їх додому, аби наповнити ароматом весни та радості нашу хату, і їй це вдавалось…
Зачекавши поки мине зима, я стала навідуватись до свого квітника дуже часто. В кінці березня першими випустили свої пагінці крокуси, а згодом і мамині улюблені нарциси. Ці чудові квіти не могли не тішити око, оскільки вони нагадували мені про дитинство, про мою матір, за якою я так скучила…
Одного дня, вириваючи непотрібне зілля з квітника, я побачила нашу сусідку Марію. Вона стояла і дивилась на рослини, які я посадила, та посміхалась. “Гарна з тебе газдиня, дитино! – Сказала мені жінка. – Дуже люблю ці жовті квіти нарциси, такий у них чудовий аромат.”
Марія була завжди дуже привітною до всіх, та сама була одинокою, адже чоловіка немає давно, а дітей не було в них ніколи. Ми з нею поговорили, я запросила її на чай, і відтоді ми з нею товаришуємо.
Часто я ходжу до неї, аби допомогти щось на городі, іноді вона приходить до мене, щоб поговорити та поділитись наболілим. Марія чимось нагадує мені мою матір… Вона була такою ж доброю та привітною до всіх. Любила поговорити та розповідала завжди якісь цікаві історії. Моя сусідка стала мені дуже хорошою подругою, майже рідною людиною, адже завдяки їй я перестала почуватись самотньо, і їй веселіше біля мене.
Тепер всі свята, на які мої діти з чоловіком приїжджають додому, ми святкуємо із тіткою Марією. Вона стала дуже дорогою для мене, а я для неї, завдяки чудовим квітам нарцисам…
