Беручи шлюб, ми з Антоном домовились про те, що будемо відпочивати окремо тоді, коли комусь із нас цього захочеться. Я ніколи не була проти того, аби мій коханий поїхав до Туреччини зі своїми друзями, навпаки — мені було радісно від того, що матиму змогу приділити трохи часу собі: сходити в салон краси, зустрітись із подругами тощо.
Мама Антона завжди відносилась до цього нашого правила із презирством, адже “в її час” такого не було. Звичайно не було! Люди не могли собі дозволити поїхати закордон, адже для них це було щось занадто далеке та нове. Хоч Ілона Андріївна цього не розуміла, вона нічого не сказала поганого своєму синові, коли він їхав. Але не пройшла повз мене, сказавши: “Із такими правилами ваша сім’я довго не протримається! Думаєш, він там просто із друзями веселиться? Та таких, як ти, тисячі!”.
Слова свекрухи мене зовсім не зачепили, адже я повністю довіряю своєму коханому, а у зрадах підозрює той, у кого в самого рильце в пушку. Коли я їздила на відпочинок, у мене й думок про інших чоловіків не було, адже я просто лежала на пляжі, засмагала та читала книжки. Такий у мене відпочинок.
Цього разу Антон приїхав засмаглим, гарним та свіжим, в той час, коли я встигла трохи змучитись від обсягу зробленої роботи в час відсутності коханого. Тож, запланувавши поодинокий відпочинок, я стала чекати місяць, доки прийде той час.
Для себе я обрала Італію. Мені не хотілось лежати біля води, а було бажання провести той час активно, як, наприклад, ходити по музеях, ресторанах та гарненьких вуличках. Час швидко наближався, і я вже була в передчутті чогось класного, коли до нас в гості прийшла свекруха.
Побачивши зібрані речі в мою валізу, вона запитала куди це я зібралась. “В Італію” — коротко відповіла я. Тоді почалась знову мова про те, що люди не можуть відпочивати одне від одного, коли вони кохають.
– Та вона ж тобі зраджує, дурню! А ти віриш, наче сліпе котеня! – казала вона своєму сину. – Може ти також їздиш веселитись із дівчатами, а не з друзями відпочивати, Антоне?
Мій чоловік різко змінився і лиці. Він став злим та похмурим.
– Якщо тобі так легше думати, то будь ласка, вважай собі як хочеш! Але мушу тобі сказати, що ці розмови без сенсу мені вже набридли! Або прийми те, як ми живемо, або забирайся геть, і перестань сунути носа туди, куди тебе не просять! – відказав Антон.
Ілона Андріївна швидко взяла речі, та пішла додому. Після того випадку вона більше не починає говорити наші подорожі окремо одне від одного, бо свекруха зрозуміла, що її сину вже набридло вислуховувати ті нісенітниці, які вона верзе.
