Він приїхав та тільки радіти за нього вже не було кому

Діда Мирона всі боялися. Дорослі за правду, яку нікому не хотілося чути; діти – за протез, який заміняв дідові ліву ногу.
Дивився дід грізно і постійно матюkався. «Ах ти, kyррррвaaa!» — зазвичай лаявся він і загрожував хлопцям, що пустували, палицею, на яку спирався. Чорне волосся спадало на лоб, і дід його постійно поправляв під дірявий картуз.
Дітлахи зграйками носилися від річки по всіх дворах, стрибали через паркани, лякали курей і ховалися на сіновалі. Дід Мирон не любив такого самовольства і погрожував обігріти особливих молодиків палицею по спині, а то й нижче, щоб знали, куди подіти свою дурну енергію.
У нагрудній кишені у діда завжди лежала пачка цигарок «Ватра» чи «Біломор» — яку завозили. Палив він люто, спершись на верх хвіртки, і чекав, поки пастух приведе корову з череди. Та ніжно дихала йому в руку і йшла до відра з водою, протяжно і стомлено мукаючи.


На дев’яте травня дід Мирон діставав військову форму, вирівнював спину, ніби молодшав років так на 40. І протез начебто й не протезом був, а своєю рідною ногою. Лише очі сумували, і нікого в цей день дід не лаяв.
У діда Мирона був син. Недолугий. Багато пив, часто лаявся з батьком, сто разів їхав у місто і стільки ж разів повертався. Толком нічого не вмів, окрім як пропивати пенсію свого батька. Наступного дня зі сльозами на очах вибачався, і все починалося заново.
Якось після чергового такого запою син пообіцяв виправитися, міцно вирішив і поїхав на заробітки. Щодня дід стояв біля хвіртки і дивився, чи не повернеться син назад. Той не приїжджав, і тільки корова ніжно тицяла діда в руку і стояла поруч, дивлячись на нього своїми сумними розумними очима.
А потім діда не стало. Заснув і не прокинувся. Сину писали, та й не знайшли, де він. Корову сусіди побоялися продавати на м’ясо і по черзі стежили за нею. “А раптом син приїде?”
І він приїхав, але років через десять. Це була вже  зовсім інша людина — успішна, на новенькій машині, та тільки радіти за неї вже не було кому.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Він приїхав та тільки радіти за нього вже не було кому