Розкажу Вам одну історію, яка сталася зі мною, коли я була ще студенткою. Тоді, живучи третій рік у великому місті, мені хотілося пожаліти всіх знедолених та нещасних і саме тому мене можна було назвати найдовірливішою людиною в окрузі.
Мій гуртожиток знаходився в далекому від центру районі, й скорочена дорога до нього йшла через вокзал та пішохідний міст. Й частенько, після занять, я добиралася додому саме цим шляхом.
Одного вечора, повертаючись в гуртожиток, мені довелося помітити одну сумну для мене картину: жінка, яка була дуже бідно одягнена, сиділа прямо на асфальті й просила грошей на їжу для своєї дитини, яка сиділа поруч. Переді мною довго ще стояли ті заплакані дитячі очі й благальний погляд жінки. Вони там сиділи кожного дня.
А я ж дівчина дуже вразлива була, то після побаченого навіть вночі погано спала й все думала, що ж могло такого статися у тієї жінки, що вона змусила себе й свою дитину просити милостиню у людей? І як так, що їм їсти нічого і чи є у них де переночувати. А може, їм зараз дуже холодно й вони замерзають…
Наступного дня я вирішила накупити продуктів і віддати тій жінці, що й зробила. Моя нова знайома, її звали Валя, дуже дякувала мені на мій жест й бажала гарної долі. А ще вона сказала, що буде молитися за мене в церкві.
Мені було дуже приємно чути вдячні слова у свою адресу й можливо саме тому мені захотілося допомогти ще. Я зібрала свої речі, які не носила вже деякий час і заначку в шухляді, яку тримала на чорний день, та віддала своїй новій знайомій. Валя моїм дарам була дуже рада, казала, що тепер не замерзне від холоду і сину буде що їсти, бо в неї вже є гроші.
Після цього ще пару разів мені доводилось давати їй якісь гостинці, або ж гроші, які лежали на особисті потреби. Та одного дня я побачила Валю з дитиною в зовсім іншому світлі. Й дуже здивувалася цьому – не сказати, що приємно.
Був якийсь святковий день і ми з подружками забігли в одне кафе поїсти чогось солодкого й випити кави. Коли вже ми збиралися йти, то в кафе зайшла моя знайома Валя з дитиною і якимось чоловіком. Я перебувала в шоку від побаченого. Жінка була гарно одягненою, на зап’ясті в неї красувався товстий золотий браслет, а в руці вона тримала мобільний телефон не дешевої марки. Дитина теж була гарно одягнена і дуже весела. Супутник Валі теж мав дуже пристойний вигляд.
Спочатку я не могла повірити своїм очам і все сподівалася, що помилилася. Але, почувши голос тієї жінки і її дитини, була впевнена, що це саме вона, та нещасна з вокзалу.
Після побаченої картини мені вже стало зрозуміло, що Валя так працює на вокзалі. Обдурювати людей – це жахливо не гарно, а мені, як жертві обману, так взагалі дуже неприємно й образливо.
Та Ви знаєте, нічого, я якось пережила ці емоції, а ситуація стала для мене гарним повчальним уроком – не потрібно так сліпо довіряти чужим людям.
