Історію цю розповіла випадкова людина, сусідка по купе. Дорога довга, часу вдосталь, та, мабуть, і вибала-катись їй треба було. Не знає вона чи змиритися, чи осуджувати доччине життя, надто все складно і якось не по-людські.
Її Оленка була першою красунею на селі, хлопці ще зі школи попід вікнами ходили, викликали її на побачення. Звичайно ж, знайшовся один найбільш наполегливий. Зав’язалося у дочки кохання. Саме школу закінчу-вала, як призвали Андрія в армію. Проводжала його вже, як дружина, бо під серцем дитинку носила.
Народилася донечка. Поки Андрій служив строкову жила з немовлям у мами, а до свекрухи приходила в гості. Але тільки чоловік повернувся в село всією родиною стали жити разом. Щоб там мед був Олені так ні. Свекруха брала у всьому верх, невістка мовчки схиляла голову, а Андрій просто не втручався. Господарство мали велике, городи гектарами. От і поралася молода господиня так, що й сил на вечір не ставало. Трудом своїм наскладали на власний будинок. Але і там щастя не поселилося.
Отак і жили, при великій скруті прийде Оленка до мами поплачеться, та з тим і повертається. Але молодість і кохання перемагає всі негаразди, тож без вагань залишила Оленка і другу дитинку. Синочка подарувала сво-єму Андрієві, думала, що тепер життя зміниться. І воно змінилося, тільки не в кращий бік. Підростали діти й все частіше разом зі своєю мамою бігли ховатися по закутках від п’ян0г0 батька. Не раз доводилося їм бачи-ти, як руки пр0стягав до мами. Вона, звичайно ж, ховала ті синці. Але ж то від людей, а що від себе, хіба заховаєш?
Далі все більше почала розуміти, що не лише обличчя у неї пбите, а душа побита безжально. І болить во-на, і плаче гіркими слізьми, але Оленка тримає той біль у кулаці треба жити, дітям батько потрібен, навіщо нам людський осуд.
Все змінилося в неї, коли сам Андрій сказав, що він йде від неї. Не було ні розпачу, ні болі тільки якась поро-жнеча і полегшення. Вже давно все село знало, що ходить її чоловік до Анжели. Дивна річ, але у ті дні він на-че перевтілювався і помитий, і виголений, і без скандалів.
Чоловік залишив Олені будинок, все залишив і просто пішов до сусідки. Все село побачило який її Андрій насправді майстер. Анжелин будинок він так відремонтував, наче іграшку. І до неї – тільки з ласкою, і до дітей її та онуків тулиться, няньчить.
Свої діти йому не вибачили свого дитинства попід огорожею. Перестали з ним спілкуватися зовсім. А невдовзі й сама Олена зустріла чоловіка, який душею припав до неї. Він розлучений, дітей не має, тому повністю пори-нув у сімейні справи й Олени, і її дітей. І наче все добре склалося, тільки шлюб брати Олена не хоче. Ось так і живуть зустрічаються, як молодята, ходять у кіно, їздять відпочивати, по господарству разом пораються, дітей зустрічають-проводжають..
Негоже так жити, негоже твердить моя супутниця. А я от думаю, яка різниця. Жили за правилами й мучилися один коло одного. Так, перевернулося все в їхніх долях, але ж як щасливо стало на свої місця. То, може, не в тому справа правильно чи неправильно живуть. Головне, що щасливо.
