Кажуть випадковості не випадкові. От і я в цьому переконалася. Був звичайний день. Я зайшла в супермаркет, купила всі необхідні продукти і пішла до виходу. Аж раптом в магазині пропікала рамка і почула голос.
-«Дівчино, зупиніться, будь ласка». То був охоронець, але мені здалось що я його вже знаю. Глянула на ім’я на його формі.
-«Денис, ти?»
-«Так, ми знайомі?»
Чоловік ще декілька секунд пильно мене роздивлявся, я вже подумала що помилилась.
-«Наталя? – впізнав він мене – Не думав, що ми зустрінемося за стільки років тут».
То були лихі 90-ті. Дівчата закохувались у «поганих» хлопців. От і я попалась на такого – чорна шкіряна куртка, мотоцикл, густе волосся, яке вибивалось навіть з-під шолома. Ми багато говорили, сміялись, ділились планами.
-«Я стану каскадером. Буду зніматися у кіно», – казав Денис.
Тоді нам було по 17. Денис вчився на першому курсі театрального училища. А влітку підробляв на різних роботах, щоб мати гроші. Але я бачила, як залицяються хлопці до інших дівчат. Мені також хотілося романтики – кіно, квіти, кафе.
І він водив мене. Я не знала, тоді, що кожного разу він молився, щоб стало грошей за мене заплатити. А я замовляла завжди тірамісу. Його тільки почали в нас робити й то був найдорожчий десерт, але він мені так сподобався. Відчувала себе хоч на мить в Італії. Я мріяла, що стану відомою дизайнеркою в Мілані.
Ми замовили шампанське. Після декількох келихів Денис запропонував поїхати до нього додому і залишитися там на ніч.
Потім я дізналася, що за наше шампанське заплатили інші чоловіки. Вони дивилися на мене як на шматок м’яса, а я вже п’яна ходила по кафе ніби по подіумі у Мілані.
І Денис забрав мене. Це була найкраща ніч в моєму житті. Я стала справжньою жінкою, ще більше закохалася в Дениса.
Але через місяць він мене кинув. Всі мої дівчачі мрії розвалилися в один момент.
-«Знаєш, я зустрів більш досвідчену жінку. Вона мені більше підходить. Вона вже добилася всього у цьому житті і мені допоможе. Я ж хочу стати каскадером. В неї є друзі в кіно. Вона навіть про проби вже домовилися», – сказав він.
-«Хіба це важливіше ніж наше кохання?». І я пішла.
Що коїлось в моїй душі тоді навіть словами не описати. Мені хотілось закритися і кричати від болю та розчарування. Я хотіла хоч ще трішки побути з ним. Навіть попри те, що він ось так мене кинув.
І ось через 20 років я бачу його – не гарного густоволосого хлопця, а огрядного лисого чоловіка. Охоронець в супермаркеті.
-«То каскадером не став?» – спитала я.
-«Не став, не вийшло. Не все завжди трапляється як думаєш. А ти я бачу стала успішною. Видно з твого одягу».
Я вийшла з магазину, але щось таки не давало забути про Дениса. Але він вже не той брутальний хлопець в чорній шкіряній куртці, а я не та закохана дівчинка.
Через декілька днів я знову побачила його в магазині. Він зразу взявся допомагати донести мої пакети до машини:
-«Давай допоможу, що ж ти сама таке несеш», – запропонував він.
Ну я і погодилась з культурності. І раптом він почав нервувати і щось незрозуміло говорити:
-«Знаєш, я тоді такий дурак був. Молодий, нічого не розумів…»
-«Та стільки часу пройшло, я забула. В мене кар’єра, сім’я. В чоловіка бізнес, все склалось як має бути.»
-«А ти думаєш я став невдахою? Нічого в житті не вийшло в мене? Думаєш, я такий нещасний?»
-«Чому?»
-«Та по тобі видно. Пам’ятаєш я про проби розказував тоді. Я б зараз на них не пішов. Був не досвідчений. Зламав собі ногу. І більше мене не хотіли брати нікуди. І кинув цю ідею. Пішов працювати на першу-кращу роботу, аби гроші на перший час були. А потім з кар’єрою не склалося. Одружився, прожили разом 10, років і розлучилися. Втекла до багатого італійця. Залишила сина на мене. Бач, як до мене життя обернулось. А син такий, як я в молодості. Актором хоче стати. Відговорюю його, щоб він не повторював моїх помилок. Не слухає. Каже буде вчитися на своїх. Ну і я що можу зробити. Головне, щоб не був все життя охоронцем як я.”
-«Знаєш, твій син здійснить свою мрію. Я знаю, він стане актором. І не повторить твоїх помилок.»
-«Але я зрозумів. Все в житті повертається. І кожен наш вчинок має наслідки.»
