Що сказати? Перше вересня – то є День знань. Велике свято, значне з самого мого дитинства.
Та зараз часи змінюються і це потрібно розуміти. Кажу це зараз так, наче вже давно погоджуюся з цією думкою. Насправді нещодавно. Лише цьогоріч зрозуміла якою помилкою є ці тривалі свята на пекучому сонці для дітей. Наслідки можуть бути не надто.
Насправді, в дитинстві я дуже любила виступати. Для нас свято першого дзвіночка було важливим і грандіозним. Усе так гарно, урочисто, незвично. А для першачків то взагалі чудово і пам’ятно. Найважливіше – то віршики вивчити, і пісень тексти, а я ще й танцювала колись.
Зі своїми дітьми, особливо сином та невісткою, я завжди через це сперечалась. Мені здавалось: а що тут такого? Нехай діти вчаться виступати, нехай соціалізуються. Та й запам’ятовуються такі події.
Та ось цьогоріч пішла до школи молодшої онучки. Вона в нас першокласниця. Чесно? Зробила абсолютно протилежні висновки. Певно, нікому тих лінійок дійсно не потрібно і правильно, що їх змінюють на щось новіше. По-перше, клімат зараз не той і сонце зовсім інше. Припекти може так, що будь-кому зле стає. По-друге, і діти зовсім інші стали, здоров’я в них не таке міцне, як наше, та й такі дурники, аби соціалізуватись, їм зовсім не потрібні. Скажу, що моя Софійка ще трималась. Їх клас у тіні був.
А от дівчинку з класу другого або третього просто-напросто занесли на руках у медпункт аби до тями привести. Дітям зарано, вони не поїли певно добре. А ще слухати на палючому сонці довжелезні промови гостей – то ще та штука. Ось і дівчинка зомліла.
А решта просто стоять понуро, дивляться в одну точку і рахують хвилини до того, коли ж закінчиться усе це пекло. Змінювати таки щось треба, я згодна. Часи змінюються і все інше також повинне мінятись.
